Україна може нагодувати 350 мільйонів людей.

Сьогодні ми як цивілізація знаходимося на порозі головної кризи — глобального продовольчого дефіциту, ймовірно, безпрецедентного в історії людства. Нинішня ситуація відрізняється від більш традиційних сценаріїв млявого голоду в країнах третього світу, навіть незважаючи на достатні обсяги виробництва пшениці у світі. За даними Міжурядового комітету світової продовольчої програми ФАО (FAO), світові ціни на продовольство зросли на 45 %, а також існує серйозний брак рису, пшениці та кукурудзи.

Як пише доктор наук зі США Джордж Бейбу, в Африці голодні бунти пронеслися по всьому континенту. Нещодавно прем’єр-міністр Гаїті був відправлений у відставку через бунти навколо продовольчих цін. У Сполучених Штатах неофіційні джерела повідомляють, що зростання цін на злаки становить 50 %. Росія передбачає, що через перманентне подорожчання продовольчих товарів можливі масові заворушення, а тому впровадила жорсткий контроль за роздрібними цінами. Якщо ціни зростатимуть і далі, голодні бунти, які історично мали місце в Африці, відбуватимуться і в інших країнах. FAO відзначає, що ціни майже на всі життєво необхідні продукти стрімко подорожчали в останні роки через порушення пропорції між попитом і пропозицією.

Причинами неминучої глобальної продовольчої кризи є зміна клімату та величезне споживання продуктів багатьма країнами. Явища, які виникають разом із кризою — нестримна інфляція, природні лиха, продовольчий та паливний дефіцит, — імовірно є результатом екологічного виснаження. Ми вже досягли піку нафтовидобутку, а пік вичерпання продовольчих ресурсів і питної води вже зовсім близько. «Збройні конфлікти у світі дедалі частіше виникатимуть через прісну воду і доступні продукти харчування, а зовсім не через мінеральні енергоносії», — ще 2001 року сказав колишній генеральний секретар ООН Кофі Аннан. На жаль, ці слова з кожним роком стають дедалі більш пророчими.

Отримані від індустріалізації здобутки є нічим для людства порівняно з основним багатством — плодючістю земель, киснем і водою, якщо вони доступні та справедливо розподілені.

У ХХI столітті значна частка ВВП країн світу виробляється у сфері послуг, частка ж реального сектору економіки скоротилася до 15—20 % ВВП. На продукцію агропромислового комплексу у ВВП нині припадає ще менше — 8—10 %.

Відповідно до матеріалів Національної розвідувальної ради США, 2015 року очікується збільшення кількості жителів Землі ще на 1 млрд. Таким чином, приріст населення планети за перші 15 років ХХI століття становитиме близько 16 %, тоді як посівні площі пшениці в усьому світі за цей період збільшаться на 2,5—3 %, а посівні площі рису й зовсім скоротяться на 0,8—1 %.

Для забезпечення потреб зростаючого населення Землі в найближчі 30 років треба буде збільшити сільськогосподарське виробництво щонайменше у півтора разу в світовому масштабі та удвічі у країнах, що розвиваються. При цьому світові запаси зерна зменшуються просто катастрофічно. За останні 20 років людство стало свідком докорінного перелому тренду цін на продовольство. Аналітики Goldman Sachs навіть запропонували новий економічний термін — «агфляція». Він використовується для позначення процесу випереджального збільшення ціни на продовольство і технічні культури сільськогосподарського походження порівняно з загальним зростанням цін або зростанням цін у несільськогосподарській сфері.

ЗА ДАНИМИ FАО, БЛИЗЬКО МІЛЬЯРДА ЧОЛОВІК НА ПЛАНЕТІ ГОЛОДУЮТЬ.

А щорічно близько 5 млн. дітей у світі помирають від голоду. Голод уже став детонатором політичних потрясінь у Тунісі, Єгипті, Йорданії, Ємені, жителі яких були змушені за шість місяців щонайменше удвічі збільшити витрати на продовольчі товари першої необхідності. Протести вже призвели до зміни влади в Тунісі та Єгипті. Раніше висока вартість продовольства спричинила безлади в Алжирі. У 2010 році внаслідок бунтів загинули 13 чоловік у Мозамбіку...

Найбільшою проблемою для аграріїв залишаються кліматичні катаклізми, які почастішали в останні роки та разом із ерозією грунтів ведуть до скорочення придатних для посівів площ. Протягом останніх років ми стали свідками численних погодних аномалій: повені в європейських країнах, посуха в Росії, Ла-Нінья в Південній Америці, наростаюча посушливість у Аргентині та Бразилії.

Як пише Антон Нанавов у «Дзеркалі тижня», Україна, як і раніше, залишається одним із найбільших експортерів сільськогосподарської продукції у світі. Ми серед лідерів у обсягах експорту зерна, ячменю, кукурудзи. У світі, як і раніше, потребують дедалі більших обсягів продовольства, що дає нашій країні реальний шанс на динамічний економічний розвиток. Це, так би мовити, наша стратегічна перспектива.

За розрахунками вчених, українська земля — за належного ставлення до неї — здатна нагодувати понад 300 млн. чоловік. Але тут криється так багато проблем, що на їх вирішення буде потрібно багато років. Взяти хоча би реалізацію програми з відновлення родючості грунтів, яка за минуле століття скоротилася до критичних позначок. На жаль, український чорнозем із 10—12-відсотковим вмістом гумусу — основної органічної речовини грунту — нині можна побачити тільки в Інституті ім. Л. Пастера в Парижі...

Навряд чи нашій країні вдасться на рівних суперничати зі Швейцарією чи Люксембургом у сфері банківського бізнесу або збирати електроніку не гірше за японців. Проте можна спробувати реалізувати проект, який виявиться комерційно успішним не в масштабі двох-трьох десятків сімей, а в межах 45-мільйонної держави. З урахуванням кон’юнктури на світових товарних біржах більш вигідного вкладення, ніж виробництво продуктів харчування, на сьогодні немає. Щорічне зростання цін на продовольство повинне стимулювати наших аграріїв до активнішої роботи і торгівлі на світових ринках.

«Я прогнозую зростання цін на м’ясні продукти на 8 %. Ціни можуть зрости під кінець 2013 року і триматися на цьому рівні у 2014 році. Подібна картина буде і з молочними продуктами», — відзначив професор Скот Браун. Однією з головних причин зростання цін на молочні та м’ясні продукти є зростання цін на кукурудзу, яка є головним інгредієнтом харчів для тварин. Ціни на кукурудзу з липня цього року виросли на понад
20 %. Щоб не платити таку високу ціну, фермери позбавляються худоби.

Потенційні наслідки зростання цін на продовольство можуть мати вельми драматичні наслідки, особливо для найбільш уразливих і бідних верств населення, які витрачають на продукти харчування до 75 % доходу, висловив стурбованість глава Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН Жозе Граціану да Сілва.

Тому нашій владі потрібно розуміти, що отримувати зиск із експорту сільськогосподарської продукції потрібно лише після того, як продовольством буде забезпечений український народ. І за тими цінами, за якими він може купувати продукцію. Чомусь у нас і надалі зростають ціни на продукти. В Україні овочі борщового набору і картопля станом на жовтень коштували на 55 % більше, ніж у цей же час у 2012 році. Майже на 70 % зросли оптові ціни на буряк і на 55 % — на картоплю. З урахуванням порівняно високих цін на овочі борщового набору на сьогодні їх відвантаження на експорт до Росії не здійснюються.

ЧОМУ СТИПЕНДІЇ АГРАРІЯМ?

До речі, нещодавно ЗМІ повідомляли, що народний депутат закарпатець Іван Бушко вручив перші іменні стипендії студентам-аграріям. Не юристам чи економістам, а саме аграріям. Нашу область важко назвати аграрною, бо рівнинних родючих земель не так уже й багато, однак і в Закарпатті можна розвивати виробництво сільськогосподарських продуктів, причому екологічно чистих. Ми звернулися до народного депутата Івана Бушка прокоментувати мотиви його рішення нагородити іменними стипендіями саме аграріїв і були приємно здивовані відповіддю.

«У мене дійсно є бажання сформувати в Закарпатті покоління сучасних професіоналів-сільськогосподарників. Задумайтеся, населення Землі стрімко зростає. Зараз землян уже понад 7 мільярдів. Відповідно так само стрімко зростає і попит на продовольство. І навіть потужніше, бо з підвищенням добробуту зростають також вимоги до якості продуктів харчування. Аграрних країн, здатних нагодувати планету, не так і багато, а Україна серед них. Лише за останні сім років частка сільгосппродукції у складі українського експорту виросла з 7 до 25 відсотків. І вона продовжує зростати. На сьогодні президентом і урядом поставлене завдання про входження України до п’ятірки провідних продовольчих країн-експортерів.

Але щоб ефективно функціонувати на ринку продовольства, потрібно мати не лише професійні знання з вирощування, логістики, продажу, але і вміння передбачати перспективні напрямки розвитку в аграрному секторі, здатність адаптуватися до різноманітних законодавчих змін, політичних викликів та екологічних вимог тощо.

На законодавчому полі очікуються якісні зміни. Вже зараз землю для ведення фермерського господарства можна отримати тільки за наявності відповідного диплома. А в майбутньому і продати сільськогосподарську продукцію буде неможливо, якщо у штаті фермерського господарства не буде хоча би одного дипломованого спеціаліста.

Я впевнений, що в найближчі роки попит на професійних аграріїв значно зросте. Ось тому ми і повинні підтримувати тих, хто нині здобуває сучасні агрономічні знання», — сказав народний депутат Іван Бушко.


ДО ТЕМИ
Зелена революція

«Він зробив цей світ кращим, але, на жаль, був майже не відомий більшості людей», — так відреагував американський учений Едвард Рундж на звістку
про смерть у вересні 2009 року нобелівсь-кого лауреата Нормана Борлауга.

Деякі ЗМІ пішли далі й називали Борлауга ледь не святим. Його відкриття в галузі агрономії, за найскромнішими оцінками, врятували життя понад 1 млрд. людей у всьому світі.

Великий агроном, який отримав Нобелівську премію миру за боротьбу з голодом, помер на 95-му році життя. У 1950-х Борлауг, співробітник американської хімічної компанії DuPont, отримав призначення в Мексику, уряд якої шукав допомоги у вирішенні продовольчих проблем. Геніальні знахідки Борлауга в галузі застосування добрив і пестицидів дозволили за лічені роки перетворити Мексику з голодної країни на експортера сільськогосподарської продукції.

У 1960-х DuPont перекинула Борлауга в Індію, яка традиційно входила в число найбільш голодних країн світу. Тут і трапилася відома Зелена революція. У 1964 році Індія виробляла 9,8 млн. т пшениці. У 1969-му використання технологій Борлауга дозволило наростити обсяги виробництва до 18 млн. т.

З часом методи Борлауга стали зазнавати критики. Активне застосування хімікатів і добрив справляло негативний вплив на здоров’я місцевих жителів. На додачу добрива і пальне для сільгосптехніки виявилися занадто дорогими для жителів багатьох бідних країн. А ще одним зворотним боком революції став той факт, що внаслідок технічного прогресу в галузі землеробства багато фермерів втратили роботу і знову ж страждали від злиднів і голоду.

На думку відомого еколога Пауля Готтліха, Зелена революція завдала і продовжує завдавати величезної шкоди в тих країнах, де застосовуються відповідні технології. В основі методів Борлауга лежали токсичні індустріальні методи ведення сільського господарства, каже Готтліх. Безліч робітників страждають від токсичних пестицидів і добрив, багато земель перетворилися на мертві пустелі.

Виступаючи з лекцією на церемонії вручення Барлаугу Нобелівської премії миру в 1970 році, він сказав: «Зелена революція була тимчасовим успіхом у боротьбі проти голоду і поневірянь, вона лише дала людям перепочинок».