А. Зелінський: «Собака боровся з риссю на рівних і врятував мені життя"
Антон Зелінський ще зовсім нещодавно очолював територіальне управління МНС у Закарпатській області. Його керівництво було знакове хоча би завдяки прозорості в роботі з пресою, відкритості до спілкування. Пан Зелінський особисто коментував виданню різні події, а сьогодні він розповідає про братів менших. Тим паче, домашні улюбленці зіграли в його житті значну роль.
— Пане Антоне, у вас у дитинстві були домашні тварини? Ко¬ти чи собаки?
— Так, були, але тільки собаки, котів, як усі хлопці, я не визнавав, а лише собак. У нас у родині було багато собак. Народився я в Ясіня Рахівського району в родині єгерів із діда-прадіда, через це в нас було багато собак: сибірських та фінських лайок. Але для себе я надав перевагу німецькій вівчарці, яку звали Бек. Протягом 5 років Бек був для мене справжнім товаришем.
— Які цікаві випадки були в дитинстві, пов’язані з домашніми улюбленцями?
— Коли мені було 14 років, я ледве не загинув. А життя мені врятувала німецька вівчарка Бек. Сталося це так, за дорученням батька я перевіряв мисливські капкани, що були розставлені на лисиць. Проте до капкана замість лиса потрапила велика рись. Вона, відчувши, що я підходжу, заховалася в кущах, щоб напасти на мене. І ось коли я почув за спиною рик рисі, на неї накинувся Бек. Собака боровся з нею на рівних, хоча й зазнав кілька серйозних поранень, проте врятував мені життя.
— Ви відносите себе до любителів собак чи котів? Чому саме до тих або інших?
— У молодості я відносив себе до любителів собак, бо сам за гороскопом Собака, але в більш зрілому віці почав любити і розуміти психологію котів.
— Чи сьогодні у вас є домашні улюбленці?
— У мене є кіт породи карпатський дикий, якого мені привезли з гір. Він навіть узимку спить на вулиці. Враховуючи місце, де він народився, звати його Мольфар, через його мудрість і силу з гір Гуцульщини. Був у мене й собака породи стаффордширський тер’єр, який, на жаль, нещодавно загинув. Зараз я шукаю схожого собаку.
— Що сьогодні траплялося цікавого й неординарного з вашими братами меншими? Якісь кумедні історії?
— Сьогодні (у день інтерв’ю, — Авт.) мій кіт піймав на подвір’ї ворону, яка шукала здобич. Він справжній мисливець.
— Хто більше за тваринами доглядає? Діти відчувають відповідальність за пухнастих?
— Відповідальність за тварин повинні відчувати всі, адже ми відповідаємо за тих, кого приручили. Діти ставляться з турботою до тварин, гуляють, годують менших наших друзів.
— Ви любили гуляти з собакою?
— Звичайно, коли пес був живий, я майже кожен ранок виходив на ранкову пробіжку. І взагалі, собака — це велика відповідальність, якщо не хочеш її брати на себе, то краще не заводити тварину.
— Чи допомагає домашня тварина релаксувати після важкого робочого дня?
— Так, особливо кіт, коли забирається на тебе стомленого робочим днем, лягає на груди і муркоче.
— Чи вважаєте, що домашній улюбленець справді може бути членом родини?
— Так, і собака, і кіт є справжніми членами родини. Дуже часто, покидаючи будинок та повертаючись додому, бачиш, як вони чекають на тебе.
— А другом може бути?
— Все залежить від того, що розуміти під словом «друг». Щодо кота не знаю, а собака може. В мене є приклад, коли на мого товариша, який повертався додому, був скоєний злочинний напад з метою подальшого заволодіння машиною. Почувши крики господаря, його стаффордширський тер’єр, який спав на другому поверсі, головою вибив скло, стрибнув униз і накинувся на злочинців, врятувавши життя господареві. Його на той момент зловмисники вже встигли поранити. Як після цього не назвати собаку другом.
— Чи порадили би іншим завести тваринку?
— Ну, які тут можуть бути поради... Вибір сім’ї завести тварину — дуже відповідальний крок. Тому кожна людина у рішенні завести собі чотирилапого члена родини має бути передусім відповідальною. Єдине я можу порадити: зважити всі «за» і «проти», адже це дуже, ще раз наголошую, відповідальний момент.
— Чи погоджуєтеся з тим, що тварини десь схожі на своїх господарів?
— На 100 % тварина повністю відображає психологічний портрет, а деколи і зовнішній вигляд господаря.
Евеліна Гурницька
ТЕГИ : клуб чотири лапи, антнон зелінський,Коментарі :
Додати коментар