У будинку голови Державної податкової служби в Закарпатській області хоч і не зовсім мирно, але співіснують кіт із собакою. Вочевидь, їхня дружба й любов це наразі питання часу. Родина надзвичайно радіє своїм білим і пухнастим улюбленцям. Собака Френсіс — більше для пана Василя і сина, а білява Пуся — для дружини і особливо для донечки. Отже, сьогодні про своїх братів менших розповідає головний податківець області. І ні слова про податки.

— Пане Василю, в дитинстві у вас були тварини?

— Звичайно. Я виріс у селі, а в селі — кішки, собаки. Чогось такого екзотичного не було, було те, що є зазвичай у дітей.

— А хто ж був вашим улюбленцем?

— До речі, був пес, якраз дуже схожий на сьогоднішню собаку. Це, можна сказати, собака дитинства — Барс. Ім’я відповідне кольору, вона також була такої білої, кремової шерсті (йдеться про порівняння з сьогоднішньою собакою — Авт.). І, по суті, від 4 до 14—15 років Барс жив у нас вдома. І це напевно була улюблена собака. Потім теж були, можливо, вже не такий тривалий час, не настільки до них прив’язувався, бо вже і вік був більш свідомий. Але Барса пам’ятаю...

— А в чому була особливість Барса?

— Добре плавав. Пригадую той час, літні канікули, то він завжди ходив із нами на озеро. Коли потрапляв у глибоку воду, дуже добре плавав. Коли була спека, сам йшов у воду.

Ще пам’ятаю, що він першим відчував когось чужого серед решти собак, які були по сусід¬ству. Він був найбільш пильним із усіх. Він завжди першим по¬давав голос.

— Якщо з дитинства вас оточували тварини, то в дорослому віці вам також кортіло завести брата меншого?

— Напевно, останні 5—7 років тварин узагалі не було. Ось цю собаку — лабрадора — ми завели минулого року, до того вже кілька місяців у нас була кішка. Сьогодні вони, скажу вам, члени сім’ї. Їх дуже всі люблять, всі звикли до них. До речі, кішка теж білої шерсті. Кішка, напевно, улюблениця доньки, а собака — більше сина. Кішку звати Пуся, а собаку — Френсіс. До речі, ймення Френсіс ми не давали, це ім’я вже було записане в документах. А жінка, яка продала нам собаку, до сьогодні телефонує нам, переживає, питає, чи він здоровий, що він їсть, просить надіслати фотографії. Видно, що це не просто бізнес, а справа з душею.

— Чому вам закортіло мати за друга саме білого лабрадора?

— Знаєте, вони (лабрадори) дуже нагадують дітей.

— А собака з кішкою товаришують?

— Наразі ні. Кішка на вулицю виходить лише якщо покарана. Коли вона дуже грається, надто активно проявляє свої емоції, тоді собаку замикаємо у вольєр, а кішка йде на двір. За цієї температури вона трішки охолоне, залишає свої емоції на вулиці й повертається у будинок.

— Що змінюється в житті, коли з’являється тварина?

— Ну, не лише звикаєш до тварини, вона стає частиною твого життя. Справді, зранку збираєшся на роботу, не вийдеш без того, щоб не виділити йому (Френсісу) кілька секунд, аби привітатися й доторкнутися. Ввечері — це підскакування на задніх лапах, майже обіймання. До речі, ці собаки (лабрадори) відрізняються тим, що дуже не люблять самотність, надто сумують за своїми близькими. Якщо певний час нікого нема вдома, то коли ми повертаємося — він стоїть під воротами. І коли відчиняються дверцята машини, то видно радість у його очах і він готовий стрибнути тобі на груди від щастя. А загалом ця собака дуже добра і її неможливо злякатися. Якщо говорити про недоліки Френсіса, якщо це можна назвати недоліком, то собака дуже активно проявляє свою радість до всіх.

— Від кішки, мабуть, теж багато позитиву й радості?

— А дочка з кішкою — це нерозлийвода. Коли з’явилася Пуся, то на цьому закінчився комп’ютер. Ми дуже раді, що в неї є кішка, адже це значно корисніше (доглядати за кішкою), ніж той же комп’ютер, від якого важко, напевно, відірвати дітей в усіх сім’ях. Дочка труситься над кішкою.

— Вочевидь, Френсіс і захищатиме невдовзі?

— Йому зараз 10 місяців і якраз час, аби вчитися захищати господаря, розуміти його команди, вміти спілкуватися з людьми. Це якраз той вік, коли собака найкраще піддається навчанню і воно є ефективним. Його навчає фахівець.

— Ви себе вважаєте більше любителем собак чи кішок?

— Собак. Мені здається, що кішка це більш жіноче, а собака — більш чоловіче. Це як на мене. Кішка — більш ніжна, граційна, а собака — грайлива, вона більше потребує чоловічого спілкування.

— Встигаєте гуляти з песиком?

— На жаль, майже ні. Єдине, у вихідні можу більше приділити уваги. Шкода, але на сьогодні це так. Поблизу в нашому мікрорайоні нема умов для того, щоб нормально погуляти з собакою.

— Тварина схожа характером зі своїм господарем?

— Багато хто так каже.

— А як у вас?

— Напевно (сміється — Авт.). Є щось у цьому. Людина, яка займається з Френсісом, каже, що собака дуже впертий... З характером. Дружина одразу сказала, що... (сміється — Авт.)

— Що це про вас?

— Так (сміється — Авт.).

Евеліна Гурницька