1. Новини
  2. ПОДІЇ

Жителька Казахстану розшукує на Закарпатті втрачених під час війни родичів

admin 06.11.2012 16:49 ПОДІЇ

«Я розповім вам історію дівчинки Каті, жінки, мами 5-х дітей, бабусі й уже 8 разів прабабусі,   яка прожила 72 роки під чужим прізвищем, по-батькові й навіть роком, місяцем і днем народження», – так почала свою розповідь у прес-центрі «Закарпатської Правди» Катерина Морінго, яка приїхала до нас із далекого Казахстану, щоб відшукати на Закарпатті своє коріння.

Катерина Петрівна батьків не пам’ятає зовсім – свідоме дитинство провела в сиротинцях.   Спершу в Ужгородському притулку, потім в інтернаті в Мукачеві, а з 1954-го – у Виноградові, куди її перевели як «страшенну хуліганку»: Катя не тільки по всіх довколишніх деревах лазила, а й по дахах. І коли вже після закінчення семирічки вихователька цього інтернату везла дівчину до Львова на навчання в ремісниче училище, то дала їй маленьку зачіпку для пошуків рідних: прізвище «Сагліца» і навіть конкретну адресу. Видно, в особовій справі значилося, що саме з   цієї сім’ї дитина потрапила в притулок. При першій же нагоді Катерина розшукала Сагліц. Утім, це був 1956 рік, і люди від неї якось сторонилися. Це вже тепер жінка розуміє: вона приїхала у формі ремісничого училища, яка дуже нагадувала енкаведистську, і реакція була відповідною. Але Катерині Петрівні тоді таки розповіли, що ця родина взяла її від інших Сагліц, а до тих її, малесеньку, в платтячку й сандалях начебто привела жінка років 18-20 й попросила прихистити, обіцяла матеріально допомагати у вихованні, а потім так і зникла, не зголошувалася більше. «Тільки прізвище в тебе було інше, точно не Морінго, а яке – ми не пам’ятаємо», – сказали гості на прощання.

От із тих пір, із 1956-го, і шукає Катерина Петрівна своїх рідних. Зрозуміло, не знаючи свого справжнього прізвища, робити їй це дуже важко. А прізвище в інтернаті дитині дали наугад – може, вибрали угорське, бо вона володіла цією мовою (каже, кілька слів і досі пам’ятає). Так само й по-батькові: коли маленьку спитали, вона назвала імена трьох дітей у прийомній сім’ї, в тому числі й Петро. І стала Петрівною. А дату народження для свідоцтва дітям медики «на око» визначили аж у 1950-му. На запитання «Скільки тобі років?» Катя, ставши навшпиньки (хотіла здаватися дорослішою. – Авт.) сказала : «Десять!». І записали 1940 рік народження, 20 лютого. Просто щоб була конкретна дата.

У 1958 році Катерина Морінго закінчила ремісниче училище, її відвезли працювати за розподілом в Ананьєво – хотіла ближче до моря, та воно виявилося далеко. І через два дні дівчина, залишивши документи, втекла в Чернівецьку область у Хотинську типографію, де проходила практику й куди її запрошували повернутися. А через якийсь час вирішила їхати підкоряти цілину в Казахстан. Тільки на цілину якраз не потрапила. «Я для цього надто грамотна була, от і забрали в обком комсомолу працювати», – каже пані Катерина. В Караганді вона й залишилася – вийшла заміж, народила й виховала 5дітей, має 11 внуків, 8 правнуків. Радіє, що в неї велика дружна родина, але не полишає надії знайти свої корені.

Катерина Морінго 15 років писала   в програму «Жди меня» – жодного результату. «А в 2010 році я купила комп’ютер і випадково знайшла в Інтернеті статтю «Діти війни Закарпаття». В ній розповідалося, що в серпні 1944 року, відступаючи, німці залишили 186 дітей на станції в Ужгороді. Монашки з Домбоків і Червеньова підібрали їх і якийсь час утримували. І дівчинка на фото на руках у солдата, здавалося, така схожа на мене! Може, думаю, і я з цієї групи? І   твердо вирішила знову їхати на Закарпаття. Торік приїжджала, сподівалася, що в монастирі збереглися якісь документи. Однак монашки сказали, що жодних списків тоді не вели. Та в мене є відповідь із ужгородського архіву, що маленьких дітей роздавали в родини і, напевно, так я потрапила до   Сагліц. Тепер я знову до них навідалася. На жаль, старше покоління вже повмирало, та внуки   пам’ятають, що бабуся розказувала, як у війну годували сиріток, і що таких дітей по місту було багато», – зі сльозами на очах каже Катерина Петрівна. Єдина надія в неї – на читачів. Розпитайте, будь ласка, тих, хто пригадує 1941 – 1945 роки. Може, хтось знає про факти перевезення дітей німцями, конкретно про згадану групу або просто пам’ятає маленьку дівчинку Катю, яка в роки війни залишилася без батьків. Якщо є хоч якісь зачіпки – пишіть безпосередньо Катерині Морінго на електронну адресу: ognirom@yandex.ru або телефонуйте до редакції за номером 42-41-90.

Прес-центр «Закарпатської Правди»

admin

Коментарі :


 

 

 

Погода
Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

ПОДІЇ

Оголошення

Архів новин

Липень
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
2025
1950
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957
1958
1959
1960
1961
1962
1963
1964
1965
1966
1967
1968
1969
1970
1971
1972
1973
1974
1975
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021
2022
2023
2024
2025
2026
2027
2028
2029
2030
2031
2032
2033
2034
2035
2036
2037
2038
2039
2040
2041
2042
2043
2044
2045
2046
2047
2048
2049
2050
НдлПндВтрСрдЧтвПтнСбт
29
30
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
1
2
00:00
01:00
02:00
03:00
04:00
05:00
06:00
07:00
08:00
09:00
10:00
11:00
12:00
13:00
14:00
15:00
16:00
17:00
18:00
19:00
20:00
21:00
22:00
23:00

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат