(Стосовно маніфесту «Общественного движения «Украинский выбор» Медведчука)

Чекати «новой справедливой власти», як манни небесної, це справді утопія. І заставити владу виконувати волю народу — найперше, найважливіше завдання українського народовладдя. Тому відновлення парламентсько-президентської форми правління, мабуть, було би доцільним, якби в Україні був або з’явився якісно новий, державницький, проукраїнський парламент. А при парламенті, який щодня топчеться по Конституції України, мов той «слон в посудной лавке», і не несе жодної відповідальності за свої рішення, що приймаються з постійним порушенням 3-ї частини статті 84 Конституції України, розраховувати на позитивні зміни дуже важко. І чи законні закони, які прийняті з порушенням Конституції?

Мені більше імпонує прези¬дент¬сько-парламентська республіка, в якій президент очолює уряд і несе персональну відповідальність, аж до кримінальної за стан справ у державі. Він призначає міністра оборони та голову СБУ, інших міністрів затверджує парламент за його ж поданням. Але доки не буде введена кримінальна відповідальність за порушення Конституції і законодавства та погіршення життя народу, ніяка модель державного устрою не дасть бажаних результатів. А палкі заклики до політичної відповідальності — це фіговий листочок, яким прикриваються наші печерні політики-казнокради, розкрадаючи державу.

Перший президент Кравчук розпочав у Україні «прихватизацію» і пустив світом «толерантний» народ із жебрацькими торбами-кравчучками. Президент Кучма виплекав зятя-мільярдера. Президент Ющенко вселив у народ надію і сам же витравив її з людських душ. Президент Янукович наобіцяв реформ, але щось їх не дуже видно, хоча час у нього ще трохи є.

Невже шестимільйонне зменшення населення України за 20 років це не злочин? А перетворення України з країни, що давала 20 % валового внутрішнього продукту СРСР, у країну «п’ятого» світу — це не просто злочин, це зговір проти держави та народу України. І тому дійсно потрібні всеукраїнський та місцеві референдуми для оцінки дій влади. Потрібно встановити вину кожного з політиків, котрі, займаючи державні посади, використовували і використовують державну службу виключно для особистого збагачення, нічого не зробили для народу і України. Тож повертатися їм знову в політику, мабуть, не слід.

А з приводу інтеграції на Схід, то це справа дискусійна і надзвичайно складна. Хоча зрозуміло, що очікувати від «Общественного движения» пана Медведчука закликів до інтеграції в Європу і особливо в НАТО не слід. Керівники Росії, пропонуючи Євразійський, Митний союзи та Єдиний економічний простір, ведуть себе як справжні російські патріоти та керуються виключно політичними й економічними інтересами Росії. А протиставити цьому імперсько-шовіністичному тиску національно-патріотичну зовнішню політику України — завдання для нашого керівництва є надзвичайно складним і дуже проблемним. І чи є наші керівники настільки патріотичними, щоб відстояти в цих питаннях інтереси України та її народу?

Приємно читати, що «Общественное движение Украинский выбор» планує розпочати «реальную борьбу с коррупцией», незрозуміло тільки як? Хоча боротися з цим злом нам обіцяють усі політики, але зазвичай ці обіцянки закінчуються тим, що вони цю корупцію й очолюють.

«Вопросы купли-продажи земли» не треба вирішувати ні парламентом, ні народом. Землі сільськогосподарського призначення як останній ще не розграбований ресурс, що за Конституцією є власністю народу, слід видавати в довготривалу оренду, а отримані кошти спрямовувати на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та на вирішення соціальних питань. Бо купівля-продаж землі призведе тільки до створення класу лихварів-перекупників.

Україна не «двоязычная, а триязычная страна». На статус третьої мови може цілком заслужено претендувати всепоглинаючий, використовуваний усіма віковими групами населення, від дошкільнят до людей похилого віку, «русский мат». Це результат тупої шовіністичної русифікації України від Валуєвського циркуляра та Емського акта до закону Колесніченка—Ківалова. Cтосовно «ущемления права людей использовать русский язык во всех сферах общественной жизни», то скажу — не треба видумувати проблему там, де її немає.

Це в Росії цілеспрямовано, на владному рівні ведеться національна політика, спрямована на повну асиміляцію російських громадян українського походження. Хоча українці в Росії представляють найбільшу у світі українську діаспору. Саме в Росії рішеннями судів закриваються громадські організації, відсутні школи з українською мовою навчання і т. ін. І ніхто не порушує питань регіональних мов і якими мовами громадянам слід спілкуватися з органами влади… Тож недоречно принижувати громадян України, представників національних меншин тим, що начебто вони нездатні вивчити додатково кілька букв, якими відрізняється російський алфавіт від українського.

«Запрет на двойное гражданство» — це не «анахронизм, унижающий достоинство людей», а норма Конституції України. Ті, хто, порушуючи Конституцію, стали громадянами іншої країни, повинні бути позбавлені українського громадянства указом гаранта Конституції — Президента України. Інакше, що він за гарант? Адже «второе гражданство» це найефективніший спосіб уникнути кримінальної відповідальності за дії, що містять у собі ознаки злочину. Воно вигідне, використовувалося і використовується переважно політиками і товстосумами, коли проти них порушуються кримінальні справи, особливо за розкрадання держави в особливо великих розмірах. Тоді вони тікають до Ізраїлю, Росії та інших держав, щоб пересидіти там «несприятливі для них часи». І до якої казни сплачуватимуть податки громадяни, що мають подвійне громадянство. Чи крастимуть в одній країні, а платити податки в іншій, бажано у країні-офшорі. А молоді люди з подвійним громадянством служитимуть у арміях обох країн чи як?

Стосовно основних напрямів діяльності «Украинского движения», то я не згоден із тим, що закони можна приймати на референдумі. Очевидно, що така методика прийняття законодавчих актів є абсолютно неприйнятною. Важко уявити собі процедуру прийняття закону, що містить у собі 100, 400 чи 500 статей шляхом голосування 36 мільйонів виборців, переважна більшість із яких проект закону в очі не бачила. Так можна прийняти закони і навіть конституцію від Вишинського—Сталіна. Інша річ — прийняття на референдумі основних положень закону. А сам закон має приймати законодавчий, обраний народом орган, яким у нашій країні є Верховна Рада України. Але цей орган має бути не такий, яким він є зараз.

Врешті-решт слід було б усім політикам і претендентам на це відповідальне звання, перш ніж виходити на люди зі своїми політичними заявами-ініціативами, визначитися: «Хто ви — патріоти і громадяни України або «рабы, подножки, грязь Москвы» чи якоїсь іншої столиці!!!

Левко Козич, м. Ужгород