Життя — річ непередбачувана. Не одному випадає доживати віку поза родинним теплом і увагою дітей. А старість — це і немічність, і відсутність коштів на ліки та нормальне харчування й бодай стерпне існування загалом.

Більшість старих людей категорично проти перспективи перейти жити в будинок престарілих, так би мовити, поміняти самотність у власній хаті на казенщину в гурті зі своїми ровесниками. Хоча бувають різні життєві ситуації.

«МАЮ ДІТЕЙ, ЖИТЛО, ЩЕ НЕ СТАРІ РОКИ, АЛЕ ДУЖЕ САМОТНЯ...»

Ужгородка Олена Миколаївна (ім’я з етичних міркувань змінене) звернулася до редакції з дещо несподіваним питанням: як потрапити в будинок престарілих? Жінці 65 років, вона має дітей і житло, але, як вона зізналася, є дуже самотньою людиною... Спершу могло здатися, що таке бажання є швидше емоційним, аніж виваженим, однак через якийсь час пенсіонерка знову зателефонувала... На її переконання, багатьох літніх людей час від часу навідують думки про те, щоб перебратися до будинку преста¬рілих, де ти не сам, є медична допомога, приготовлений обід, спілкування і навіть розваги.

У с. Павшино у приміщенні колишнього дитсадка п’ять років тому створили Будинок Святої Єлизавети за спільним українсько-німецько-французьким проектом. Про перестарілих дбають сім черниць, які готують, перуть, доглядають своїх підопічних, підтримують чистоту і порядок. У будинку є двадцять літніх жінок, мешкають по двоє в кімнаті. Хоча зазвичай до державного будинку не беруть людей, які мають дорослих дітей, сюди таких приймають, і навіть із сусідніх областей. При будинку милосердя діє монастир ордена Святого Йосипа. Двічі на тиждень тут проводять служби українською мовою.

Бажаючих потрапити сюди багато, але... Хіба що коли облаштують додаткові кімнати, мешканців будинку стане більше.

У Мукачеві будинок престарілих передбачений для людей із психоневрологічними вадами. Будинок для престарілих у Колочаві прихистив здебільшого важкохворих та лежачих. Людей із Міжгір’я, Репинного, Запереділля, Келечина, Колочави. Їх забезпечують чотириразовим харчуванням та медичним обслуговуванням, будинком опікується Петро-Павлівська церква. Загалом у Закарпатті під опікою релігійних громад діють п’ять будинків для літніх людей.

ЗА «ЗАКОНОМ» ПРЕТЕНДУВАТИ НА БУДИНОК ПРЕСТАРІЛИХ МОЖУТЬ БЕЗДІТНІ

Донедавна суспільство винятково з осудом ставилося до дорослих дітей, які «здавали» старих батьків до будинків престарілих. Останнім часом суспільство стало чи то менш категоричним, чи то більш байдужим і вже не так переймається, що діється в родині сусіда, бо свого клопоту доволі. Хоча й тепер працездатні діти, згідно з «Сімейним кодексом України», зобов’язані утримувати своїх батьків.

А літня людина, маючи дорослих працездатних дітей, не може претендувати на місце у будинку престарілих (державному геріатричному пансіонаті), хоча через різні обставини воліла би жити там, а не одна чи з дорослими дітьми. Звернення таких громадян не повинні ігноруватися соціальними службами, вони розглядаються на засіданнях колегій, які й вирішують, як бути.

Ця норма не стосується літніх людей, у яких діти-інваліди та діти, які вже самі стали пенсіонерами.

ХОЧЕТЕ КАЗЕННОГО ЗАКУТКА — ВІДМОВТЕСЯ ВІД СВОЄЇ КВАРТИРИ?

У державних геріатричних пансіонатах при поселенні на загальних умовах із пенсії відраховується 75 відсотків на спеціальний рахунок пансіонату, «на руки» людині залишається 25 %. З отриманих коштів адміністрація будинку престарілих витрачає на забезпечення умов проживання, харчування, одяг.

При поселенні за умов, коли діти — алкоголіки, наркомани, засуджені, або ж при наявності інших нетипових обставин, які є причиною бездоглядності батьків, так само відраховується 75 %, а 25 % від пенсії залишають.

Іншою умовою для людей, які вирішили дожити віку в державному геріатричному закладі, є передача квартири державі. Доки ви не випишетеся із власної оселі — казенного закута на старість вам не бачити.

***

ДО ТЕМИ
Коментує начальниця управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради Андріана Сушко:


— Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів є спе¬ціальними державними установами, де утримуються особи, які досягли пенсійного віку та інва¬ліди першої та другої груп старші за 18 років, що за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, котрим, згідно з медичним висновком, не протипоказане перебування у будинку-інтернаті.

Приймання до будинку-інтернату здійснюється за путівкою Головного управління праці та со¬ціального захисту населення ОДА, виданою на підставі особистої заяви громадянина, паспорта, медичної картки про стан здоров’я з висновком про необхідність стороннього догляду, довідки про розмір призначеної пенсії, довідки про склад сім’ї за встановленою формою, акта обстеження матеріально-побутових умов, за наявності групи інвалідності — довідки МСЕК про групу інвалідності.

Приймання до психоневрологічного інтернату здійснюється на підставі медичного висновку медико-соціальної експертної комісії (копія судового рішення про недієздатність або часткову дієздатність особи) та вищезазначених документів.

Що стосується м. Ужгорода, то тут функціонує Територіальний центр соціального обслуговування, який розташований на вул. Благоєва, 10б (мікрорайон Шахта), що фінансується з міського бюджету і зі спеціального фонду самого Центру.

Територіальний центр утворений для здійснення соціального обслуговування та надання со¬ціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування. Для оформлення у Територіальний центр необхідно подати документи, зазначені вище.

Слід зазначити, що за постійне проживання в Центрі одинокого непрацездатного громадянина проводяться щомісячні утримання в розмірі 75 % від розміру пенсії. У випадках, коли пенсіонер, інвалід, хворий не здатний до самообслуговування, має рідних, які повинні забезпечити догляд та допомогу, проте виявляє бажання поселитися в Територіальний центр, то це можливо тільки у випадку стовідсоткової оплати вартості перебування такого підопічного родичами.

Що стосується права власності на майно у разі смерті громадянина, який перебуває в Територіальному центрі, то воно переходить спадкоємцям у визначеному законодавством порядку і не залежить від того, чи перебував до дня смерті пенсіонер на утриманні в Територіальному центрі або ні.