Всупереч розрахункам Банкової перетворити чемпіонат на демонстрацію своєї «європейськості» та козир у передвиборчій кампанії, європейська сторона таки зробить усе аби продемонструвати, що за нинішньої влади в України немає європейської перспективи

Стає дедалі очевидніше, що всупереч розрахункам Банкової перетворити чемпіонат на демонстрацію своєї «європейськості» та козир у передвиборчій кампанії, європейська сторона таки зробить усе можливе аби чітко та недвозначно продемонструвати виборцям (а серед електорату ПР та колишньої «Сильної України» 40-50% прагнуть інтеграції до ЄС), що нинішня влада може завести країну лише до повної ізоляції. Схоже, останній розвиток подій довкола Юлії Тимошенко, таки змусив європейців відмовитися від «дипломатичної коректності» (на яку так розраховували прихильники послідовного ігнорування «необов’язкових рекомендацій» європейських структур) навіть раніше ніж можна було на це очікувати. Тим більше, що в Києві цьому активно сприяли, загравшись в «рівноправність сторін» та, по-суті, власний варіант «суверенної демократії».

19 квітня Державна пенітенціарна служба відмовила в побаченні з Тимошенко послу Франції з прав людини Франсуа Зімере, а 27 квітня співголові групи Європейської партії зелених у Європарламенті Ребеці Гармс. Того ж дня вона та інший співголова групи Даніель Кон-Бендіт звернулися до президента УЄФА Мішеля Платіні з проханням виступити із заявою щодо політичної ситуації в Україні, аргументуючи це тим, що «видається неможливим бути присутніми на турнірі… коли Юлія Тимошенко залишається у в’язниці, і коли їй відмовляють у доступі до медичного лікування лікарями, яким вона може довіряти». УЄФА зі зрозумілих причин на відповідне звернення не відреагувала: зривати чемпіонат не в її інтересах, а перенести його в іншу країну уже технічно неможливо та й навряд чи доцільно.

Проте для Віктора Януковича, який, врешті, очолює не Федерацію футболу України, а державу, більш симптоматичною мала б стати серія демаршів політичних лідерів – президентів, глав урядів та міністрів низки європейських держав, серед яких і ключової країни ЄС – Німеччини, а також керівництво загальноєвропейських органів. Попереджувальним дзвіночком стала відмова від участі в ялтинському саміті глав держав країн Центральної Європи президентів Німеччини, Австрії, Словенії, Чехії та Італії. Від участі в самому чемпіонаті уже відмовилися президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу, а також комісар ЄС з питань юстиції Вівіан Редінг. Стало відомо, що від участі в чемпіонаті з футболу у разі подальшого ув’язнення Юлії Тимошенко може відмовитися і федеральний канцлер ФРН Ангєла Меркель та прем’єр-міністр Чехії Петар Нечас. Міністр оборони Чехії Алєксандр Вондра активно агітує за бойкот матчів, які відбуватимуться в Україні, у разі, якщо Тимошенко залишатиметься в ув’язненні, а міністр оборони Австрії Норберт Дарабос, який також відповідає за спорт в країні, уже скасував свій візит навіть на товариський матч Австрія-Україна 1 червня в місті Інсбрук.

І варто пам’ятати – це лише початок. До чемпіонату ще місяць і якщо зараз йде підрахунок тих, «хто, ймовірно, не приїде», то уже за місяць лічити може довестися тих, «хто, ймовірно, приїде». Адже найскладніше розпочати. Відтак коли з’явиться група впливових європейських лідерів, котрі публічно заявлять, що візит до України – «муветон», «агітація на користь режиму», для якого нормою політичного життя стали репресії проти значно рейтинговіших опонентів, то пояснювати кожному лідерові європейської країни уже доведеться не те, чому він до України не поїхав, а те, чому таки поїхав.

Між іншим, лідер Соціал-демократичної партії Німеччини Зігмар Габріель уже заявив, що ті європейські політики, які все ж наважаться поїхати до України на Євро-2012, «мають бути обережні, щоб не стати вболівальниками режиму… Якщо ви сумніваєтеся, ви не повинні їхати туди». Не забуваймо, що ця партія входить до групи європейських соціалістів в Європарламенті, яка ще донедавна була партнером Партії регіонів і намагалася відстоювати її позицію під час конфліктних ситуацій у європейських інституціях.

У ЄС звичайно все ще залишаються прихильники продовження діалогу, однак і вони поступово схиляються до того, що вести його можна, і навіть краще, у поєднанні із дедалі чіткішим тиском на українське керівництво. Наприклад, міністр закордонних справ Чехії Карл Шварценберґ відзначивши, що відносини з Україною і її представниками необхідно утримувати та намагатися переконувати їх, що «той шлях, на який вони стали, не найкращий», проте – «літати до України за розвагами [на Євро – ред.] не обов’язково». А за словами іншого активного противника бойкоту офіційного Києва екс-президента Польщі Алєксандра Кваснєвського, єдиним рішенням, яке змогло би бодай зняти гостроту напруги, може стати лише надання дозволуна лікування Юлії Тимошенко у Німеччині, на чому давно наполягає та ж Меркель.

Роль блазнів у цій ситуації доводиться виконувати співробітникам українського МЗС, котрі змушені заперечувати очевидні факти, часто провокуючи ще більш різкі месиджі з ЄС. Зокрема директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин попросив не сприймати відмову європейських політиків від участі у саміті глав держав Центральної Європи, як демарш. «Газетною качкою» було названо інформацію про можливу відмову від візиту на «Євро-2012» канцлера Німеччини Ангєли Меркель. У відповідь на що, 30 квітня прес-секретар уряду ФРН Георг Штейтер не просто підтвердив інформацію про можливий бойкот нею чемпіонату, але й наголосив, що взагалі «будь-який візит в Україну залежатиме від долі Тимошенко та дотримання прав і свобод людини».

1 травня представник України в ЄС Костянтин Єлісєєв заявив, що заклики бойкотувати Євро-2012 «переводять політичний діалог на мову ультиматумів». Однак відповідь на питання, що мали б робити європейські лідери в ситуації, коли нинішнє українське керівництво неодноразово підтвердило, що іншої мови не сприймає.Річ же не у чемпіонаті, який відбудеться й забудеться, а в тому, що ізоляція Януковича і «небажання подавати руку» залишиться. А наступними кроками, судячи із розвитку подій, таки можуть виявитися і більш «прикладні» санкції.

Проте в оточенні Віктора Федоровича вперто ігнорують той факт, що гратися у «самодостатність на міжнародній арені» фактично найбіднішій європейській країні, влада якої діє методами Лукашенки та при цьому має підтримку менше 20% громадян, неможливо. Інше можливе пояснення – хтось впливовий в цьому оточенні добре відпрацьовує заробітну платню сусідньої держави і вміло штовхає свого формального керівника до прірви…

У будь-якому випадку уже очевидно, що ті сподівання, які Банкова покладала на Євро-2012, причому як макроекономічні, так і іміджеві та політичні, не виправдовуються. Натомість, нехай частково й вимушена, проте неочікувано гостра, а найголовніше – прогресуюча, реакція європейських політичних еліт на ігнорування Януковичем вимог щодо звільнення та повернення до активного політичного життя репресованих опозиціонерів, має виконати ще й роль попередження про неприйнятність «керованого сценарію» під час парламентських виборів восени.

http://tyzhden.ua/Politics/49109

admin