Наш співрозмовник не може сказати, коли саме він загорівся темою батарейок та сортуванням сміття. Батарейки стали супутніми в сортуванні Володимиром сміття. У 2016 році в себе вдома (Володимир корінний житель Невицького) він відкрив пункт прийому вторинної сировини.

— Чому ви це зробили?

— Мене завжди турбувала проблема засміченості, я розумів, що сміття ми всього лише переміщуємо. З вуличних смітників — на звалище. Це не вирішує проблеми, сміття накопичується. То я й почав шукати можливе вирішення її.

За кордоном різнокольорові сміттєві баки, куди населення викидає відсортовані вдома відходи (папір, скло, пластик, метал), були вирішенням проблеми. І років 5 тому ми вдома почали сортувати сміття, сім’я мене в цьому підтримала. Відсортоване сміття свого часу відвозив на пункт прийому вторсировини в Ужгороді, на територію ФМК.

Там усю сировину досортовують і відправляють на заводи-переробники, яких Україні понад півсотні. По десятку з кожного виду сировини: папір іде на картонно-паперові фабрики, метал — на металургійні заводи, скло — на скло заводи і т. д. Той чоловік, який там працює, досортовує отриману сировину і великими 20-тонними фурами вивозить на ті заводи.

Так у мене з’явилася думка почати в селі збирати сировину централізовано. Знайшов партнерів. Задля ефективної роботи з вторинною сировиною потрібно побудувати повний цикл, тобто недостатньо просто відкрити пункт прийому, а потрібно зібрану вторинну сировину цілеспрямовано реалізувати, щоб бути впевненим, що вона потрапить не на загальне звалище, а конкретно на завод для переробки. Познайомився з людьми, які збирають і реалізовують вторсировину, і разом ми тривалий час працювали. У нас у селі був ще з радянських часів старий розвалений колгоспний склад, то сільський голова пішов мені назустріч і віддав його під пункт прийому, аби той папір, пластик, скло та метал не були в мене вдома у підвалі. Тим я займався досить тривалий час, а потім … перегорів.

— Чому?

— Я сам тим усім займався, практично на волонтерських засадах. Ніхто не зголосився мені допомагати. Павільйон зараз у розпорядженні комунальної служби, вони там свої інструменти зберігають...

— То коли з’явилися батарейки?

— Розумієте, коли ти займаєшся різними фракціями відходів, то натикаючись на батарейки, думаєш: що ж з ними робити? Знову почав шукати вирішення в Інтернеті й натрапив на проект «Батарейки, здавайтесь!», який стартував ще у 2013 році. Зв’язався з ними і запропонував свої послуги як координатор по Ужгородщині. Почав відкривати пункти прийому батарейок по Ужгородському району.

Тепер пластикові контейнери з фірмовими наліпками «Батарейки, здавайтеся!» є, якщо не помиляюся, у 14 точках по Ужгороду і в селах — в Невицькому (6 пунктів), Кам’яниці (4), Кам’яницькій Гуті, в Сторожниці, Концові. В Ужгороді найбільше батарейок отримую з магазинів секонд-генду «Євро-сезони». Є мої контейнери в 6-й та 3-й школах, в обласній бібліотеці, в «Зеленій крамниці» у провулку «Малий Уж», на «Ядзакі» і на прохідній телеканалу «Тиса».

— І який шлях тих батарейок далі?

— Взагалі в Україні нема жодного заводу з утилізації батарейок. Наш координатор, Люба Колосовська, провела ряд зустрічей із мережею «Епіцентр» і домовилися з імпортерами батарейок у «Епіцентрі» фінансувати відправлення першої пробної партії батарейок на переробку за кордон. Ще не визначилися із заводом, це буде або польський, або німецький, питання впирається у вартості утилізації. Фінансування буде за рахунок імпортерів батарейок.

— Що ж робилося з батарейками донині?

— Переважна більшість їх потрапляють на звалище. Батарейки, зібрані нашим проектом, зберігаються в належних умовах на центральних складах проекту в Дніпрі та Києві, а також на складах координаторів по регіонах. Щойно запуститься вивезення їх на утилізацію, то звідусіль вони просто тоннами поїдуть на утилізацію.

Нині лише в нашого проекту майже 50 тонн батарейок. Стільки зібралося за весь час діяльності проекту з 2013 року. По всій Україні в нас майже півтори тисячі пунктів прийому батарейок. Як уже казав, далі вони переправляються для зберігання на 2 центральні склади. Крім того в нас багато координаторів, які збирають батарейки в себе вдома, як я.

— У вас їх скільки?

— Точно і не знаю. Десь прикидую, кілограмів 300. На перший погляд — дрібниці, але якщо рахувати в штуках, то вийде, враховуючи, що середня вага батарейки — 15 грамів, то в мене вдома зберігається десь 20 тисяч батарейок.

Найбільша проблема у нас, координаторів, — це доставка батарейок до центральних складів у Дніпрі чи в Києві. Тому шукаємо способи перевезення батарейок, що в нас накопичилися, у ці міста. Точної цифри взагалі нема — скільки зібрано мережами магазинів, думаю, що накопичено приблизно 200 тонн користованих батарейок. Усі вони, сподіваюся, чекають, коли запуститься процес вивезення на утилізацію.

Ідея в тому, щоб зробити так звану асоціацію імпортерів батарейок, щоб усі імпортовані батарейки, які завозяться на територію України, включали і вартість утилізаційного збору. Це мала би бути недержавна організація, щоб процес контролювали самі імпортери. Імпортували, розмитнили, створили фонд, куди імпортери перераховували би кошти, які би цілеспрямовано використовувалися на транспортування і розрахунок із заводом із переробки.

Взагалі наша держава комплексно і серйозно цим питанням не займається. Усі дії суто декларативні. Минулого року прийняли стратегію поводження з відходами, мовляв, усі відходи перед потраплянням на звалище мають проходити сортування. Але, на жаль, нема механізму введення цієї стратегії в дію і її фінансування. Бо зараз то все кидають в один контейнер, потім у машину, пресують і вивозять на звалище. Тому для того, аби створити ефективну систему поводження з відходами, потрібно створити інфраструктуру. І комерційні установи, які займаються вивезенням твердих побутових відходів, просто надірвуться, їм не вистачить на все грошей. Тому ці фінанси треба би зарезервувати в держбюджеті, прийняти закон, механізм фінансування і вже далі через Міністерство екології контролювати виконання його.

...Взагалі є три рівня поводження з відходами, це загальновідомо: банально донести те сміття до смітника; почати сортувати своє сміття; поступово підходити до безвідходного господарювання.

Та в нашому суспільстві величезна проблема ще з першим пунктом. Он скільки сміття зустрінете на наших вулицях та узбережжях! В мене вже око «заточене» на те, щоб помічати сміття, і мене трусить від того, що я бачу! Часто іду і все це прибираю. І знаю, що через тиждень там буде така ж ситуація!.. І ж не мовчу, коли бачу, як смітять люди, я їм про це говорю.

Але наші люди сприймають нас як, у кращому випадку, дивакуватих... Нас, на жаль, поки що дуже мало, переважна більшість людей цими питаннями не турбуються... А в сучасному світі кожна людина, незалежно від населеного пункту чи країни, має бути трошечки екологом. Тому що дуже багато нашої продукції — синтетичного походження. Молоко в глечиках носили сотню років тому.

Сортування сміття передбачає використання природних ресурсів. Папір виготовляється з деревини, з лісу. Здаючи окремо папір, ми зменшуємо вирубку лісів. Пластмаса — це продукт вторинної переробки нафти, тому, здаючи окремо пластик, ми зменшуємо кількість переробки нафти. Здаючи окремо на вторинну переплавку метал, ми економимо видобуток руди. Скло — а це пісок, сода і вапно — за повторної переплавки зменшують витрати енергії майже вдесятеро.

Про все це багато говориться, але дуже мало робиться, аби це змінити. Але сортування — це просто! Ми кожен день із цим стикаємося. От, наприклад, помили посуд: відклали окремо тарілки, окремо каструлі, окремо виделки, ложки, ножі. В чоловіків у майстерні окремо розкладені інструменти, цвяхи, гайки, болтики, шайбочки. В бібліотеці теж бачимо сортування, скажімо, по жанрах — пригодницька література, детективи, поезія, наукова література і т. д.

Те саме й зі сміттям, але тут усього 6 фракцій: папір, пластик, скло, метал, органічні   та залишкові відходи (які, на жаль, не підлягають переробці). Усе! Але чомусь у людей до сміття відраза як до якоїсь смердючої субстанції. Хоча насправді сміття стає смердючим після того, як ви його перемішаєте з харчовими відходами. А якщо ви випили пляшку вина, сполоснули її, відклали окремо, туди додали ще розбиту склянку, потім віднесли все в окремий контейнер для скла і так із кожним продуктом! Смороду нема! А є чисте і свідоме ставлення до свого оточення і світу.

Зоряна Попович