Богдан Яременко, дипломат, керівник громадської організації «Майдан закордонних справ»: "Сьогодні активно циркулює новина про затримання чоловіка першого секретаря посольства України в Словаччині при спробі контрабанди сигарет".



Чи всі дипломати цим займаються? Звичайно ні. Подібні випадки, на жаль, траплялися і в минулому (а про чутки, які не реалізувалися затриманнями, взагалі годі й говорити!). Але це проблема здебільшого стосується посольств в суміжних з Україною державах (або тих, що розташовані неподалік). Ну, звісно ж, в Бразилію, Китай чи Південну Африку автобус,, забитий контрабандними сигаретами чи алкоголем не поженеш.

Про те, що займатися контрабандою для української дипслужби не є нормою, свідчить і інформація Цензор.нет про сьогоднішнє затримання: МЗС України дало дозвіл на догляд автомобіля, який перевозив контрабанду, після того, як водій почав апелювати до імунітету, «викличу консула» і тд.   І це добре. Це хороший приклад, як потрібно відсторонюватися від того, що є неправильним.

Поведінка контрабандиста (його спроби «качати права») свідчить про його бідну освіту і підготовку. Українські дипломатичний паспорт і реєстраційні номери автомобіля не дають для їх власника-громадянина України жодного імунітету на території нашої держави. Це було перше, що мені в далекому 1994 році пояснили, видаючи на руки мій перший дипломатичний паспорт. За кордоном дипломат є дипломатом. А на території України таким же громадянином, як і решта. Та і пільг небагато. Хіба що поза чергою пройти контроль. Але і цією пільгою можна користуватися хіба що коли перебуваєш у службовому відрядженні. Це мені теж колись пояснювали. А я пізніше пояснював своїм співробітникам, які з мого дозволу сідали за кермо офіційного автотранспорту, відряджалися на ньому в Україну чи ще кудись.

Очевидно, треба десь ще й спеціальну пам’ятку для контрабандистів розробити, тягнеш заборонене, то хоч не випендрюйся. Якщо повідомлення, що контрабандист тягнув ще й «талковую бамагу», підписану його ж дружиною-дипломатом, що він перевозить дипломатичний вантаж, – це як діагноз. Не лише дипломати, але і будь-які державні службовці (хоча нинішнє керівництво МЗС чомусь переконане, що дипломати не є держслужбовцями, а становлять якусь особливу касту) мають знати, що вчиняти нотаріальні дії або видавати будь-які довідки чи оформлювати документи від свого імені на своє ім’я чи ім’я своїх членів сім’ї і близьких родичів заборонено. Тож, очевидно, там уся сім’я бідно освічених, але ласих на «ліві» гроші дипломатів.

Не впевнений чи є сьогодні контрабанда кримінальним злочином, але ось перевищення повноважень при оформленні супровідних документів на контрабанду – це вже причина сильно задуматися, чи потрібна нам та перший секретар у Братиславі (з точки зору фаховості й професійної підготовки).

А загалом причин у цієї ситуації може бути кілька. По-перше, людська природа гріховна – і свербітимуть руки ще в багатьох і не один раз. Це треба знати, і бути до цього готовим.

По-друге, 25-річна історія української дипслужби свідчить, що надзвичайних подій тим більше і вони тим серйозніші, чим менше співробітники посольства чи консульства зайняті роботою. Як правило (хоча і не завжди), проблема «раціонального використання часу» виникає в тих посольствах, які керуються політичними призначенцями.

Люди не з системи просто не знають, що треба вимагати і як організувати роботу підлеглих. Або підлеглі, маючи подекуди більше бюрократичного досвіду, можуть елементарно «вішати лапшу» на посольські вуха. Ну, а злочинцем без роботи стає не лише солдат, але і дипломат. Тим більше коли спокусливий кордон, який на одній ходці автобуса може дати кілька тисяч євро «легких грошей», лише кілька годин подорожі комфортними європейськими дорогами.

Непрофесійність послів-політичних призначенців найчастіше проявляється саме в суміжних державах. У нас чомусь вважається, якщо людина десь там князювала у Львівській області – то це готовий посол чи дипломат для Польщі, у Закарпатті – готовий їхати в Угорщину, в Чернівецькій області – пряма дорога в Бухарест. Ця практика переважно неодноразово доводила свою неефективність, її потрібно випалювати з української дипслужби.

Також такі ситуації є проколом в роботі представника Служби зовнішньої розвідки (так званого офіцера з питань безпеки). Хоча це і не прямий його обов’язок, але він має орієнтуватися, як часто співробітники і члени їх сімей мотаються через кордон, навіщо, які мають супроводжувальні документи.

Ну, і звичайно це «прокол» усієї системи, яка повинна забезпечувати такий стан психічного здоров’я дипломатів, коли страх відповідальності за порушення має пересилювати жагу наживи і використання службового становища. Це, як правило, неможливо, коли працівники нижчого рівня бачать, що їх керівники дозволяють собі аж надто багато.

P.S. Про ганьбу. Ганьба, це коли в неспроможність вирішувати наші проблеми нас тикають носом іноземці. В цьому випадку такої ганьби немає. А для когось навіть піар – активізація боротьби з контрабандою. Насправді дрібні й незовсім дрібні зловживання дипломатичними імунітетами і привілеями допускають, думаю, усі без винятку країни. На деякі дрібні речі прийнято закривати очі. Якщо дрібні епізодичні зловживання стають великою практикою – потрібно реагувати. Але допоки ми спроможні реагувати на свої проблеми самостійно, як в цьому випадку, то це швидше нам до честі, ніж до ганьби.

Богдан Яременко

www.facebook.com/bohdan.yaremenko

admin