Українці - не перші, кого в Росії охрестили фашистами за прагнення до свободи. До цього були народи Балтії. А ще раніше - поляки, чехи, словаки і угорці, що намагалися вирватися з табірного Совка.


На одному російському сайті знайшов фото подій 1956 року в Будапешті: угорський підліток, з рушницею на плечі. Один з тих, хто піднявся проти радянської окупації. Під фотографією підпис: «Малолітній фашистський гад». Підпис не архівний,датований осінню 2013 року. В Україні саме розгортався Євромайдан. Текст, проілюстрований знімком, - смакування досвіду "успішної" боротьби з майданами. «Коли б не своєчасне втручання наших військових, Угорщина стала б жертвою першої помаранчевої революції», - повчально пише автор статті. У Рунеті він не самотній. Навіть на офіційних сайтах можна прочитати, наприклад, про маршала Жукова: «за придушення угорського фашистського заколоту отримав 4-у зірку Героя Радянського Союзу».

Якщо угорські політики, на кшталт прем'єр-міністра Орбана, сумніваються у присутності російських військ в Україні, то вони мають, заради справедливості,   визнати, що й 1956 року радянських військ в Угорщині не було, а 25 тисяч угорських патріотів було вбито на вулицях чи пізніше страчено винятково самими угорцями - як переконують російські "історики".

Що пильніше вчитуєшся в історію тих трагічних днів, то виразніше бачиш їх схожість з тим, що відбувалося і відбувається у нас. З єдиною, сподіватимемося, відмінністю, що тоді Кремлю вдалося, а зараз не вдасться.

1. Мрія про Європу. Десять років радянської окупації понівечили угорський народ. «Найкращий угорський учень Сталіна» диктатор Ракоші прославився тортурами, що викликали захват московських кадебістів, заміною білого хліба російським житнім в традиційному раціоні угорців, а з кінця сорокових років - ще й антисемітизмом. Надія з’явилася після антисталінського ХХ з'їзду КПРС і початком виведення радянських військ з Австрії. Щемливо повіяло вітром свободи і швидким поверненням в європейську сім'ю.
Власне кажучи, як і наш Майдан, народні виступи в Будапешті почалися з підтримки «європейського курсу» влади. Кривавий Ракоші був усунений Хрущовим, що керував тоді КПРС. Проте замість демократа Імре Надя угорцям спробували підсунути ще одного вірного ленінця - Ерне Гері. Угорці вирішили, що причина в «труднощах перекладу» і вийшли на вулиці... з червоними прапорами!

2. Студентський «майдан». У кожної революції гідності є своя «могилянка», свої студенти, що чекають, за рецептом Цоя, на зміни. В Угорщині таким штабом став університет в Сегеді. 16 жовтня його студенти відродили   розігнаний прокремлівським урядом Союз Студентів. ЛИше кілька днів знадобилося, аби студентський рух охопив країну, сформулював 16 вимог до влади і анонсував на 23 жовтня марш протесту в Будапешті.

Площі Ясаі Марі і П'ятнадцятого березня стали угорським Майданом. Спочатку мирним.   Вони випромінювали радість і щиру віру в те, що їх «відпустять» до Європи, варто лише пройти по вулицях багатотисячним маршем. (Адже для нас це відчуття знайоме - наївна і світла надія, що гвоздики в дулах автоматів   переможуть смерть?) До студентів приєдналися десятки тисяч людей. Прапори - лише лояльні, транспаранти   - із запевненнями в угорсько-радянській дружбі. Вони вірили, що росіяни, які розвінчали Сталіна, не залишать угорський народ наодинці з їхніми сталіністами.

З вікна радянського консульства Володимир Крючков, тоді дрібний клерк дипвідомства, а пізніше, вже як голова КДБ СРСР, - один з керівників ДКНС у 1991 році, бачив   зовсім іншу картинку. «За годину-півтори місто змінилося до невпізнання. На вулицях з'явилося багато п'яної молоді. Почалися погроми магазинів, подіяв закон натовпу...»,- гидливо розповідає він в 2006-му, за   50 років після   подій. У молодих людях, що йдуть під червоними прапорами він розгледів грізне обличчя «фашизму».

Чого ж такого ці «фашисти» вимагали? Вони, - оце жах!- хотіли відновлення старого угорського національного герба, старого угорського національного свята замість Дня звільнення від фашизму, скасування уроків російської мови. Але найстрашніше: вони хотіли вільних виборів, уряд на чолі з Імре Надем, і - щоб   радянські війська забиралися з Угорщини...

3.Перші жертви. Переляканий Гере в ефірі національного радіо назвав протестантів «націоналістами» і «шовіністами». Ті забажали озвучити свою думку. Але біля входу в радіокомітет їх чекав спецназ угорської держбезпеки - AVН. І зустрів вогнем на ураження. О 9 годині 23 жовтня 1956 року на холодну бруківку площі пролилася кров перших героїв, загиблих за свободу Угорщини. Міф про мирне реформування країни розвіявся туманним осіннім вечором. Маніфестація перетворилася на повстання. До ранку в лавах повстанців з'явилася зброя.

4. «Наколоті апельсини». В Росії і сьогодні, заднім числом, відмовляють угорському народові в можливості   самому вирішувати власну долю. Скрізь бачиться пазуриста лапа ЦРУ. Найбільш популярною є версія про так звану «ядерну змову». В США, мовляв, побоювалися атомного посилення СРСР за рахунок розробки уранових копалень в Угорщині. А рокову роль відіграли ... повітряні кульки, сотні тисяч яких «за намовою Америки», нібито запускалися через кордон з території Австрії. А в кульках - підривні антирадянські листівки! Ці кульки і зіпсували угорську молодь! І щоб повернути її в щасливий соціалістичний рай, Хрущову і компанії довелося, згнітивши серце, після довгих сумнівів стріляти в блудних дітей.

У Кремлі завжди любили видати себе за бідну жертву. Хоча сценарій угорської трагедії і був розписаний заздалегідь, ще до будь-яких колотнеч. У книзі Віктора Суворова «Облом» є один факт, що заслуговує на увагу: «Командир Особливого корпусу генерал-лейтенант Лащенко ще в червні 1956 року отримав наказ Жукова розробити план надання інтернаціональної допомоги братньому народу Угорщини та наведення в разі потреби порядку в чужому домі. План приборкання отримав умовне найменування «Хвиля». 20 липня 1956 Жуков цей план затвердив».

Приборкувати Угорщину зібралися задовго до того, як з'явився привід!
«Ніхто не міг допустити виходу Угорщини з Варшавського договору, покликаного захищати післявоєнний устрій Європи», - каже Крючков. Навіть заїкатися про це було неможна. І Микита відправляє до Будапешта танки, не чекаючи офіційного прохання угорського керівництва (його швиденько сфабрикують заднім числом - до розгляду "угорського питання" на Раді Безпеки ООН 28 жовтня).
Об одинадцятій вечора 23 жовтня маршал Соколовський наказав окупаційним військам почати операцію «Компас» - взяття угорської столиці. Військам, слід зазначити, чималим. На території «суверенної» Угорщини на той час перебувало 5 радянських девізій загальною чисельністю 30 тисяч людей, 1100 танків, 380 БТР. Каральну операцію підтримували 300 винищувачів. Окупанти увірвалися до   Будапешта до 4 години.
Саме до цього часу закінчив роботу пленум ЦК УПТ(партії угорських комуністів), що висунув Імре Надя головою уряду. Першим секретарем був обраний Янош Кадар, що в запалі дискусій пообіцяв особисто спалювати радянські танки на вулицях Будапешта.

5. Небесна сотня з площі Кошута. В четвер 25 жовтня до 11 години ранку на площі Кошута зібралося близько 30 тисяч людей, що чекали виступу новопризначеного прем'єра. Тут також скупчилися танки і десант Радянської армії. Ситуація загострена, і промова Надя могла б її пом’якшити.
Але далі відбувається дещо несподіване. З дахів довколишніх будинків невідомі відкривають автоматний і кулеметний вогонь по щільному натовпу. За спогадами очевидців, стріляли снайпери-професіонали. Замертво падають і демонстранти, і радянські солдати. Після цього вже ніхто не з’ясовує, де чия провина... Підсумок кривавої бійні, що тривала півтори години, за радянськими даними - 61 людину вбито, по угорськими - від 250 до 750!

6. Невідомі снайпери. Тим, хто вимагає негайно знайти і покарати снайперів, що влаштували полювання на людей на вул. Інститутській, варто знати, що в Угорщині ці пошуки тривали 55 років!

Одну з останніх версій оприлюднив в   2011 році російський Комерсант.   Дві угорські жінки-історики Едіт Кері і Терез Керемі, переривши архіви угорської держбезпеки, зробили висновок: з дахів стріляли члени так званого «військового комітету» таємно сформованого з консервативної частини угорських комуністів. Їх метою було введення в країні надзвичайного стану і зміна «ліберального» партійного керівництва. Підготувалися заздалегідь і грунтовно - затягнувши на дахи кулемети та інше військове спорядження...
Чи правда це? Чи всього лише спроба відвести підозри від радянського КДБ (адже версія оприлюднена в російському виданні) - невідомо... Так чи інакше хтось вів країну до війни.

Як могли відреагувати на це революціонери? Лише штурмами: спочатку вони захопили радіоцентр, потім редакцію головної комуністичної газети, потім - склади зі зброєю. На сторону народу переходять військові частини з важким озброєнням. Формуються   загони Національної гвардії,   її очолює Пал Малетер. Владу   в країні беруть в свої руки робочі ради.

9. Кремлівська щедрість. Склалося враження, що в Москві нарешті зрозуміли: угорський народ налаштований рішуче. 28 жовтня угорський уряд видав наказ про припинення вогню. Імре Надь в зверненні по радіо (погодженому, до речі, з Москвою) оголосив, що домовився з радянським про виведення військ з Будапешта. Негайне! До того ж, обіцяно, що загони самооборони увійдуть до складу регулярної угорської армії. І справді, до 30 жовтня радянські війська були виведені із столиці. Все! А держбезпека - розпущена.

Перемога!? Все, здається, свідчить про це. 30 жовтня з'явився один з найзагадковіших документів хрущовської епохи - Декларація уряду СРСР. Події в Угорщині в ній оцінювалися як «справедливий і прогресивний рух трудящих». А «радянський уряд, стверджувалося в декларації, готовий вступити в переговори... з питання про перебування радянських військ на території Угорщини».

Зраділий Імре Надь вирішив кувати залізо поки гаряче і оголосив про повернення багатопартійності. Угорщина звернулася в ООН з проханням про допомогу в захисті свого нейтралітету. І завірення в підтримці були отримані...(теж свого роду «будапештський меморандум»).

10. Посварити світ. Сучасний Російський філософ і військовий історик Сергій Переслегін пише, що Кремль завжди готовий почати світову війну. Але лише за двох умов: військового союзу з Китаєм і розбіжностей між Європою і США.
Для їх створення потрібно було викроїти час. А отже, вдати, що угорцям дали спокій.

30 жовтня Хрущов терміново викликає до Москви представників КНР на чолі з Лю Шаоці. Головна тема: чи пригнічувати повстання в Угорщині військовою силою. Кінцевий результат перемовин різні джерела трактують протилежно. За однією з версій Мао Цзедун наполягав на вторгненні, за іншою - він був проти, і Хрущову великих зусиль вартувало злякати його поширенням «фашистської чуми». Так чи інакше згода Китаю була отримана.

Друга умова виникла разом з війною між Ізраїлем і Єгиптом за Суецький канал. Якщо вірити Віктору Суворову, то почалася вона зовсім не спонтанно. Президентом Єгипту у той час був друг Радянського Союзу Гамаль Абдель Насер. І саме перший секретар ЦК КПРС Хрущов з міністром оборони маршалом Жуковим «нашептали» йому, що захопити канал в особисте користування, перекривши дорогу через нього європейцям, дуже навіть комільфо!

Чи збіглися два конфлікти за часом чи це ще одна диявольська інтрига Кремля? Хто знає, хто знає... Але конфлікт на Близькому сході посварив США з Англією і Францією і відсунув загрозу російського вторгнення до Угорщини далеко на задвірки євроатлантичної політики.

11. Не ходіть в гості до росіян! В той час, коли в Будапешті раділи перемозі, в Кремлі в обстановці секретності була прийнята резолюція про вторгнення. «Було б непростимим для СРСР не надати допомоги робочому класу Угорщини в його боротьбі проти контрреволюції», йшлося в ній. На   день пізніше на засіданні Президії ЦК КПРС Хрущов був відвертішим: «Якщо ми підемо з Угорщини, це підбадьорить американців, англійців і французів, імперіалістів. Вони зрозуміють це як нашу слабкість і будуть наступати». За іншими джерелами він додав: якщо вони нам спробують перешкодити, СРСР відповість ядерним ударом.

1 листопада Ради величезними силами вторглися до Угорщини. На протест Імре Надя радянський посол (а ним тоді був майбутній голова КДБ і генсек Юрій Андропов)   відповів: не варто хвилюватися, йдеться про звичайну ... «ротацію». Під її прикриттям 3 тисячі радянських танків перетнули кордон і безперешкодно йшли «зеленим» коридором. Тим, що був залишений для виведення радянських військ, - згідно з домовленістю, підписаною Надем і представниками СРСР.

Паралельно розгорталася спецоперація з обезголовлення повстання. 3 листопада на аеродром Текель був запрошений міністр оборони Угорщини Пал Малетер і його найближчі помічники. Причина: узгодження виведення окупаційних військ. Генерал, що розслабився, дав команду своїм: по радянських військах не стріляти, хай собі пересуваються «зеленим» коридором. Потиснули один одному руки, підняли фужери і обмінялися тостами... Але ледве допили вино, як на фуршет заявилися кадебісти і наділи на міністра і його замів наручники. «Нам тоді довелося піти на воєнну хитрість», - хвалиться коментатор в одному з російських інтернет-ресурсів.

Надь, що залишився на самоті, вже зрозумів, що відбувається, і відкрито звернувся в ООН по допомогу. Це був голос волаючого в пустелі.

12. «За Угорщину і за Європу». 4 листопада під командуванням двох знаменитих маршалів Жукова і Конєва, почалася кривава каральна операція радянської армії - «Вихор». З боку СРСР, Чехословаччини і НДР до багатостраждальної Угорщини рушили, знищуючи все на своєму шляху, 15 танкових, механізованих, стрілецьких, авіаційних і повітряно-десантних дивізій. Проти 50 тисяч повсталих було кинуто 30 тисяч озброєних до зубів регулярних військ, плюс 27 тисяч угорських колаборантів-комуністів і співробітників держбезпеки. Будь-які спроби зупинити їх придушувалися нещадним вогнем.

«Штурм Будапешта був лютим, - пише Віктор Суворов. - Чотири дні боїв цілком нагадували штурм Берліна в 1945 році. Схожість була ще й в тому, що й Берлін штурмували війська Жукова і Конєва. Радянська артилерія гатила нещадно. Лише після її ударної роботи в атаку йшли танки і самоходки, що прикривалися піхотою і бронетранспортерами з зенітними кулеметами».

Рішучіше за всіх чинили опір робочі передмістя Будапешта. Артвогнем їх зруйнували вщент.
Угорське радіо замовкло на півслові, так і не встигнувши звернутися по допомогу до міжнародного співтовариства. І лише один репортер, що стріляв по карателях з вікна свого кабінету, відривався від рушниці, аби збігати до телетайпу і передати світові всі подробиці трагедії, що розігралася. Його колега, директор Агентства новин, узявши на себе роль диктора, встиг передати в ефір послання, яке завершувалося словами «ми вмираємо за Угорщину і за Європу». Його змусив замовкнути десяток 152 мм снарядів, що рознесли будівлю.
... Що ми знаємо про цю трагедію, що забрала життя тисячі патріотів? У багатьох містах України - і навіть в Києві! - вулиці досі носять імена кривавих катів угорського народу   - Жукова і Конєва...

13. «Кремлівська гарантія». Імре Надь спробував знайти притулок в югославському посольстві. Два тижні тривали переговори і, нарешті, йому дали найнадійнішу, на найвищому рівні письмову гарантію життя і свободи, якщо   покине стіни посольства. «Мене завжди дивувала довірливість вождів Угорської революції», - гірко пише Суворов. Автобус, в якому Надь повертався до рідного будинку, був перехоплений радянським спецназом, і бунтівного прем'єра відправили до кадебістської катівні.

Але й без своїх вождів народ продовжував боротися. Аби   зламати народ Кремлю довелося будувати концтабори й створювати надзвичайні суди (з правом лише на один вердикт - страту). Було ухвалено понад 300 смертних вироків. Десятки тисяч повстанців, членів робочих рад і національних комітетів, діячів партійної опозиції, письменників, журналістів виявилися у в'язницях і таборах.

У червні 1958-го Імре Надя засудили до смерті. 15 червня він виголосив останнє слово: «Смертний вирок я, зі свого боку, вважаю несправедливим. Мотивування його вважаю необгрунтованим, тому не можу його прийняти... Я вірю, прийде час, коли в цих питаннях і в моїй справі можна буде розібратися справедливо... Про помилування не прошу».

Герой Угорщини був повішений в кадебістських катівнях, на мотузці, перекинутій через укопаний в землю стовп. Сталося це 16 червня 1958 року. Та ж доля спіткала і його славного соратника генерала Пала Малетера.

Х   Х   Х

Чи добре ми вивчили урок минулого?
А Путін вивчив. Надто вже ті події нагадують сьогоднішній день. З розгоном Майдану, анексією Криму, з перемир’ями і Мінськими домовленостями. З ким домовляємося?
Не полишає відчуття того, що Путін довгими ночами сидів над архівами КДБ, вивчаючи «угорський» досвід. І передчуваючи. Не лише дії російських карателів і спецслужб, але й більшість месиджей його прес-конфренцій немовби взяті просто з далекого 1956-го. І   1968-го. І часів радянського вторгнення до Афганістану. Та ж брехня і підступність. Та ж «воєнна» хитрість. Ті ж танки, гаубиці і безсловесне солдатське м'ясо. Ті ж погрози атомною бомбою. І - та ж ненависть до країн і народів, що не бажають жити в загальному бараку, під командуванням головного вертухая Росії.

Скільки чесних людей, що повірили Кремлю, зустріли свою смерть в російських катівнях. Скільки обдурених народів   було жорстоко покарано долею за необережну віру в те, що Росія зрозуміє і пробачить їхнє прагнення до свободи і демократії. Історія невблаганна у вироку: в будь-якому разі - ворог ти Кремлю чи друг - йому ніколи не можна вірити.

Євген Якунов

http://www.ukrinform.ua/

admin