Письменник Андрій Кокотюха (на фото): "Нинішній президент може увійти в історію, як головний євроінтегратор, і довершити руйнування "совка".

Підписання угоди про асоціацію з ЄС насамперед потрібне особисто Віктору Януковичу. Причому не як президенту України, а як людині – хай це справді дивно прозвучить. По роду своєї діяльності мені багато разів випадало зустрічатися з подібним людським типом: його веде бажання ввійти в історію. Адже угода з Євросоюзом – подія з категорії таких, перед якими історики, аналізуючи певний період розвитку окремо взятої країни, завжди ставлять чарівне слово "зате".
Тут треба пояснити докладніше. Перераховуючи всі негаразди, котрі переживала наша країна від весни 2010 року, історики неодмінно згадають вибіркове правосуддя, криміналізацію суспільства, непрофесійність влади й правоохоронних органів, корупцію, "харківські угоди" та "мовний закон", закриття шкіл, руйнацію освіти Дмитром Табачником, посилення цензури, тиск на ЗМІ. Але наприкінці цього далеко не повного переліку типового українського негативу неодмінно зазначать: "Зате (виділено мною – А.К.) було підписано угоду про асоціацію України з ЄС".
Отже, Вікторові Федоровичу може справжнім дивом вдатися те, чого з різних причин не могли зробити його попередники. Таким чином, ця угода переважить весь негатив. А Янукович залишиться в історії головним євроінтегратором. Адже запам'ятовується остання фраза. Ну, або, в нашому випадку, остання справа.
Коли у жовтні 2010 року українську Конституцію черговий раз змінили, і з того часу президент нашої країни отримав ті повноваження, які мав за Основним Законом зразка 1996 року, тобто, абсолютну й неконтрольовану владу, ЗМІ писали: "Янукович став Кучмою". Знаєте, що напишуть і скажуть, якщо протягом цього року ЄС таки підпише угоду з Україною? Приблизно таке: "Янукович став Кравчуком".
Чому? Бо до постаті першого президента України можна й треба ставитися по-різному. Оцінку його діям даватимуть ще довго. Проте одного не забрати. Це він, Леонід Макарович Кравчук, комуніст, публічний опонент Народного Руху та загалом демократично налаштованої частини радянської України, легендарний хитрун та дипломат, уже за тиждень після того, як офіційно, шляхом всенародного волевиявлення, став головою держави, виступив головним ініціатором юридичного розвалу Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Де-факто комуністичний радянський режим розвалився, нагадую, протягом трьох днів наприкінці серпня 1991 року. Цьому передувало повне банкрутство на всіх фронтах, розхитувала режим народна ненависть до влади робітників та селян. Пізніше в більшості колишніх радянських республік відповідні референдуми такі провели. Народи підтвердили своє прагнення жити в іншій країні.
Але, повторюся, проголошення Незалежності України та ліквідація СРСР – не одна, а дві події. Адже про те, чи потрібно стирати його з карти світу, ніхто ні в кого не питав! Громадян поставили перед фактом. Котрий вилився у рядок досі невідомого народного поета: "Я проснулся – здрасьте: нет советской власти!"
Як це пов'язано з необхідністю підписати угоду з ЄС якомога швидше, попри те "невідповідне до європейських норм", що робиться в Україні? Зв'язок прямий.
Свого часу нашу країну поставили перед фактом: СРСР не існує. Подальше розчарування певної категорії громадян у Незалежності пояснюється завищеними очікуваннями, котрі завжди супроводжують будь-які політичні, суспільні, соціальні та культурні зміни. Так, між іншим, сталося в Грузії: курс на ліберальні реформи та вестернізацію, проголошений та частково реалізований Михаїлом Саакашвілі, наштовхнувся на повне нерозуміння й неприйняття тих, чиї особисті гаманці не наповнилися з геометричною прогресією.
Але навіть після того, як Грузію, котра для багатьох українців є прикладом успішного втілення реформ, очолив Бідзіна Іванішвілі, на переконання деяких – реакціонер та реваншист, із заданого курсу Грузія вже не зійде. Навіть якби дуже хотіла. Він матиме інакше втілення, та повернення в минуле просто неможливе.
Я половину життя прожив у СРСР, іншу половину – в Незалежній Україні. Є можливість порівняти. На моїх очах країна, котру не стільки свідомі політики, скільки обставини непереборної сили та цивілізаційний форс-мажор навернули до Незалежності, в перші роки потерпала. Натомість люди зрозуміли: маємо нові стандарти життя. Нові життєві обставини. І почали до них пристосовуватися, хто як зміг.
Тепер ми ще не Європа. І жодна угода, підписана з ЄС, завтра нас до бажаних стандартів життя не наблизить. Але Леонід Кравчук, спрявши розвалу Союзу, дав нам змогу перекреслити минуле - і подолати цивілізаційну прірву, котра розділяла СРСР та прогресивний Захід.
Навіть затятий євроскептик погодиться: сьогодні ми маємо набагато більше можливостей і як держава, і як громадяни, аніж це було за радянської влади.
Своїм упертим бажанням підписати документ, котрий насправді не чарівний і не може таким бути, Віктор Янукович - за незбагненною логікою парадоксу - дасть нам усім нові позитивні установки на майбутнє. Й тим самим він остаточно довершить руйнацію "совка". Навіть не маючи такого наміру. Та не розуміючи толком, що зробить – як свого часу вчорашні комуністи відшмагали самих себе в серпні-грудні 1991-го.
Коли повернення неможливе, одні лишаються на місці, інші – йдуть уперед. Для тимчасового заспокоєння перших завжди існуватиме "Юліна-Вітіна тисяча", проплачений мітинг та підвищена аж на 20 гривень пенсія. Але такі люди лишилися нам у спадок після розвалу СРСР. І, за великим рахунком, рухатися вперед не надто заважали. Два десятка років тому ситуація виглядала набагато гіршою, розгубленість була тотальна, проте нові правила прийняв навіть той, хто не хотів.
Ось чому, попри всі застереження колег з приводу неможливості підписувати угоди з Януковичем та його режимом, саме таке політичне визначення має далеку, але – реальну перспективу для невідворотних змін на краще.

АНДРІЙ КОКОТЮХА, журналіст, письменник, сценарист, член Спілки кінематографістів України

http://glavred.info

admin