В. Ревачко: «Довелося грати навіть проти команди Василя Сталіна»

19.12.2021 22:53 СПОРТ

Ностальгія за справжнім футболом.

Про цей історичний матч відразу: (витяг із газетної статті):

Кубок СРСР. 1/64 фіналу   (16 серпня 1951 р). Москва. Стадіон «Динамо». 6 000 глядачів.

ФК «ВПС» Москва – ФК «Спартак» Ужгород — 2:6 (2:2, додатковий час — 0:4).

Судді: Петро Гаврилов (Сочі), Василь Донський, Михайло Шашков (обидва — Москва).

ВПС Москва: Володимир Корсаков, Петро Котов, Віктор Сорокін, Юрій Бренер, В'ячеслав Канашин, Олександр Виноградов, Євген Бабич, Олександр Стріганов, Юрій Володін, Всеволод Бобров, Павло Зацепін (к/к).

ФК "Спартак" Ужгород: Золтан Папп, Василь Ревачко, Йожеф Біловар (к/к), Йожеф Егерварі, Дмитро Калинич, Людвіг Надь, Адальберт Сабо (Юлій Грубчак, 55 хв.), Федір Ванзел, Гейза Фіалко, Тиберій Петрушевич, Ернест Кеслер.  

Голи: 1: 0 —   Всеволод Бобров (40 хв., пен), 2:0 Всеволод Бобров (65 хв.), 2:1 — Юлій Грубчак (83 хв.), 2:2 — Ернест Кеслер (90 хв.), 2:3 Петро Котов (100 хв. автогол) , 2: 4 Федір Ванзел (108 хв.), 2:5 Федір Ванзел (115 хв.), 2:6 — Людвіг Надь (120 хв.).

«У Москві, на стадіоні «Динамо», володар Кубка столиці — клубна команда Військово-Збройних Сил зустрілася зі спартаківцями Ужгорода, виступаючими на першість країни по класу «Б». Незадовго до перерви футболісти ВПС отримали право на 11-ти метровий удар, який реалізував Бобров (№ 10).

Після перерви спартаківці докладають зусиль, щоб відігратися, але нападники зловживають обведенням, дрібними передачами м'яча у штрафному майданчику суперника і в результаті, як правило, незмінно втрачають м'яч. У свою чергу володарі кубка Москви намагаються закріпити успіх. Їм це вдається на 65-й хвилині. Той же Бобров зі скрутного становища — в оточенні трьох спартаківців – зумів послати м'яч в нижній кут воріт. Рахунок став 2: 0 на користь команди ВПС. Однак після цього льотчики стали грати набагато пасивніше, прагнучи лише утримати досягнутий результат. Довго їм це вдавалося. За сім хвилин до кінця лівий напівсередній нападник «Спартака» Петрушевич добре пройшов по правому краю, звідки передав м'яч в центр штрафного майданчика господарів, де перебував Грубчак (№ 12), який   забив гол у відповідь. За кілька секунд до фінального свистка «Спартаку» вдалося зрівняти рахунок — 2: 2.

У додатковий час гра пройшла за явної переваги спартаківців, які діяли дружно і наполегливо. Команда ВПС по суті навіть не намагалася переламати хід гри. Спочатку захисник ВПС П. Котов (в свої ворота), а потім спартаківці Ванзел (двічі) і Надь довели рахунок до 6:2 на користь ужгородських спортсменів».

Газета «Радянський спорт» від 18. 08. 1951 року.

Наша довідка: Василь Михайлович Ревачко народився 1923 року в Ужгороді (Підкарпатська Русь, Чехословаччина). Захисник. Капітан команди. Арбітр республіканської категорії з футболу. Його спортивна біографія розпочалася у 1946 році у команді ужгородських залізничників — ФК «Локомотив». Згодом він грав за різні клуби міста та області, а у 1949 році його запросили до ФК «Спартак (Ужгород). З першого ж дня зарекомендував себе одним з найкращих захисників команди. У складі головної команди краю провів п'ять сезонів, двічі виборював золоті медалі чемпіона України серед аматорів (1950 та 1953 рр.) До речі, у 1950 році, коли він був капітаном команди, «Спартак» зробив «золотий дубль», виборовши Кубок УРСР в який склав золоті медалі чемпіонату Республіки серед аматорських команд. У цьому сезоні ужгородці провели чимало цікавих офіційних поєдинків. Про один із них автори книги «Хроніки львівського футболу (друга половина ХІХ ст. — 1965 р.)» Богдан Люпа, Ярослав Грисьо та Іван Яремко знайомлять нас (див. нижче вирізку з їхньої книги). Цей результат міг бути ще більшим, якби закарпатці реалізували пенальті. Та про що ми говоримо, коли через п’ять років кольори СКА Львів захищатимуть 11 гравців–закарпатців: Юрій Сусла, Степан Асталош, Владислав Калуя, Дезидерій Ковач, Ернест Кеслер, Василь Турянчик, Ене Міраї, Іван Пажо, Габор Сайлер, Арношт Ціцей та Аладар Пельчарський.

У 1951 році захисник був серед тих 5 гравців, котрі протягом сезону провели найбільшу кількість календарних ігор за ужгородський «Спартак»: Йосип Егерварі — 34, Юлій Грубчак — 33, Людвік Надь та Василь Ревачко — по 32 (і плюс став автором двох голів) та Тиберій Петрушевич — 30 матчів.

Після завершення ігрової кар'єри закінчив тренерську школу у Києві й на громадських засадах брав активну участь у спортивному житті міста та краю. Певний період був граючим тренером багатьох місцевих команд, що виступали у чемпіонаті Ужгорода та на першість Закарпаття. Скажімо, у 1959 році тренував і грав за ужгородський ФК «Авангард».

Довгий період працював тренером ФК «Боржава» Довге — учасник чемпіонату Закарпаття.

1969–1970 рр. — тренер ФК «Верховина» Ужгород. А головним наставником був Золтан Дьєрфі–мол. Ужгородці у цьому сезоні (першість СРСР. Клас “Б”. Українська зона) виступили доволі добре. А стартували закарпатці просто чудово, у дебютних 6 матчах їм не було забито жодного м'яча, а перший матч програли лише у 7–му турі у Вінниці. Словом, до 10 туру вони очолювали турнірну таблицю, але у другому колі почали чергуватися виграші — вдома, програші — на виїзді. У підсумку підопічні З. Дьєрфі та В. Ревачка фінішували на третій позиції у підсумковій турнірній таблиці. До речі, капітаном «верховинців» був майстер спорту, майбутній арбітр всесоюзної категорії та кращий бомбардир у сезоні–70 Томаш Пфайфер — автор семи голів.

Підготував голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега.

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат