Вдома — краще

23.02.2020 19:29 СОЦІО

Як проект «Б’ютифул Карпати» показує антидепресивне Закарпаття.

Кілька тижнів тому в закарпатському сегменті Інтернету, зокрема в Ютубі, стартував відео­блог «Б’ютифул Карпати» — проект-антизрада, як його презентували його автори, ужгородські журналісти Юрій Лівак та Ярослав Світлик. Надихнувшись ідеєю показати Закарпаття як край, що асоціюється не тільки із заробітчанством, лісами та контрабандою, а й людьми, які розвивають тут локальний бізнес та відновлюють давні традиції, молоді люди створили ГО «Б’ютифул Карпати» і однойменний канал на YouTube.

У команді з ними оператор і режисер Юрій Чудлай, керівник «Турінформ Закарпаття» Олександр Коваль, який допомагає популяризувати канал у соцмережах, та бухгалтер Тетяна Гуранич.

Назву для проекту чесно позичили в гурту «Мертвий півень», який виконує пісню «Б’ютифул Карпати».

Підтримку команда отримала з боку Агентства США з міжнародного розвитку, яке допомогло придбати камеру і квадрокоптер та забезпечило фінансування проекту на півроку.

Цей проект про Закарпаття покликаний у першу чергу розвіяти міф серед чиновників начебто Закарпаття і Карпати загалом — депресивний регіон. «Насправді це не так, — каже Ярослав Світлик. — У горах легко дихати і важко жити — але люди живуть. І працюють, зберігають та розвивають традиції, займаються улюбленою справою, створюють бізнес і дають роботу іншим. У Карпатах є чимало успішних людей і успішних історій. Це — наші теми». На однойменному каналі в YouTube — «Б’ютифул Карпати» — журналісти розповідають історії про успішних горян-закарпатців, щоб зруйнувати шкідливі стереотипи про «депресивний регіон». Кажуть, відзнято вже 5 передач, доступними для перегляду є три — про Реабілітаційний центр для ведмедів у Синевирі, про славетну гуцульську бриндзю та про село 10 музеїв — Колочаву.

Загалом у планах журналістів — 24 відеорозповіді про успішні бізнес-проекти у шести районах Закарпаття — від Рахівського до Перечинського. Серед них і розповідь про підприємство у Великому Бичкові, яке виробляє меблі для IKEA, і про форелеві господарства.

«Ця галузь тепер відроджується, — каже Ярослав Світлик. — Раніше це було досить популярне заняття, але потім, через проблеми з екологією форелі в річках ставало дедалі менше і менше. Але зараз уже в багатьох господарствах, в основному в гірських районах (бо форелі потрібна холодна чиста гірська річка), форелеві господарства починають відроджуватися. Часто закарпатці скаржаться, мовляв, нема що робити, але люди приїжджають з інших регіонів і починають тут власну справу. В нашій історії це люди з Вінниці, які приїхали на Міжгірщину і там успішно розвивають форельник».

В ефірі на радіо ТисаFM автори проекту розповіли про одну з майбутніх розповідей — про унікальний, найбільший в Україні готель, куди з’їжджаються вегетаріанці, люди, які цікавляться йогою та східними філософіями.

«Цей готель цікавий ще й тим, що в ньому живуть 108 котів, — каже Ярослав. І додає. — Цікаво, що цей готель розташований у Подобовці, який в першу чергу ми самі сприймаємо як виключно гірськолижний курорт, втім у готелі найбільший час напливу гостей саме в літні місяці».

Загалом пошук тем для проекту — справа доволі сумбурна. Вирушаючи для запису передачі в те чи інше село, хлопці спілкуються з людьми і в розмові щоразу виявляються ще бодай 2 теми про «антидепресивне Закарпаття».

Вдома краще

Робота приносить величезне задоволення, каже Ярослав. Розповідає, що, до прикладу, Реабілітаційний центр для ведмедів у Синевирі діє вже 8 років і щороку сюди приїздить кілька сотень тисяч туристів, більшість із яких хоче подивитися на ведмедів. Зрозуміло, що поява Центру потягла за собою чималий розвиток інфраструктури: в селі Синевирська Поляна вже близько 30 сімей займаються сільським туризмом. Це крім того, що створено 12 робочих місць у самому Центрі. На фоні дуже високого безробіття люди змушені виїжджати на заробітки, але з появою Центру в них з’явилася можливість заробляти вдома.

Ветеринар Центру реабілітації Михайло Маслей розповів, що після закінчення Білоцерківського національного аграрного університету попрацював ветеринаром у Міжгірській райлікарні. «Зарплата була, як державна... ну, ніяка. В планах було поїхати десь на заробітки, за кордон. Друзі мали можливість влаштувати мене ветеринаром, але тут передзвонили з Національно-природного парку і розказали, що відкривається Реабілітаційний центр для ведмедів і їм потрібен ветеринар. Приїжджали іноземні колеги, пройшов у них стажування і тепер успішно працюємо», — розповів Михайло.

Експерт з туризму Олександр Коваль каже, що варто розширити та розвинути нові продукти Центру реабілітації, аби туристи довше затрималися в Синевирській Поляні. «Для того потрібно розвивати нові продукти, — каже він. — Це можуть бути якісь анімовані програми для дітей, які будуть притягувати сімейний відпочинок, родини з дітьми. Щоб туристи знали, що, наприклад, о 10-й годині в Центрі щось відбувається цікаве — годування тварин, наприклад, о 12-й годині теж щось відбувається. Можливо, варто створювати інтерактивні екскурсії, адже в Центрі реабілітації значно більше ефектів, ніж просто прийти і подивитися на ведмедиків, і їх треба всі використати. Це і навчальний, і соціальний моменти. Щоб людям цікаво було не просто приїхати, але і затриматися в Синевирській Поляні на 2—3 дні, сходити заодно і на екскурсію до вівчарів на полонину, до прикладу, ну і водночас, купити сувеніри, яких там поки що нема, наприклад, вирізьблених із дерева ведмедиків».

Ярослав Світлик розповів, що після відкриття і успішного функціонування Центру реабілітації бурого ведмедя, в Синевирській Поляні з’явився молодий хлопець, який загорівся подібною ідеєю, але не з ведмедями, а вже з іншими тваринами. «В нього є і тигри, і лами, і альпаки, і вовки, і багато інших тварин і він також є таким туристичним магнітиком, який приваблює туристів», — каже Ярослав. Щоправда, в цей центр потрапляють хворі тварини, яких місцевий ветеринар виліковує і вони далі тут і залишаються. «Дуже схожа ідея з реабілітаційним центром, але це вже приватна ініціатива», — додає Юрій Лівак.

Є надія

Подібні моменти, коли закарпатці надають перевагу роботі вдома перед заробітками, далеко не поодинокі. Одним із героїв наступного сюжету блогу «Б’ютифул Карпати» став Олексій Молдавчук з урочища Циплин на Рахівщині, молодий вівчар, який доглядає за вівцями на полонині.

До слова, гуцульська овеча бриндзя стала першим українським продуктом із географічним зазначенням, яке визнає ЄС. Тобто, незабаром наша славнозвісна бриндзя експортуватиметься за кордон — на столи європейських господ. А поки що за нею треба їхати в гори.

Карпатська порода овець є дуже малопродуктивною і важкоутримуваною, особливо взимку, тому чимало горян закидують цю не дуже вдячну справу. Але в Асоціації вівчарів минулого року запропонували проект, який має на меті відродити вівчарство на карпатських полонинах. Проект цей потрапив до проекту Державної програми розвитку регіону українських Карпат на 2020—2022 роки. «Підтримки від держави поки що нема, дотацій нема, — каже член Асоціації виробників традиційних карпатських високогірних сирів Олександр Мартин, — тому цей проект допомагає виробникам відродити давню традицію дозрівання сиру в бербеницях (дерев’яних діжках), навчає виробників робити все якісно, стерильно». Усе це притягує й людей, які працюють завдяки цьому проекту, до прикладу, зараз, як розповідає Ярослав Світлик,знайшли чоловіка, який виготовляє ці бербениці.

З надією в те, що справа, до якої звик з дитинства, почне розвиватися, Олексій Молдавчук і повернувся на рідну Рахівщину із заробітків у Грузії. Там, до речі, він був фаховим інструктором зі сноубордингу. «Я надіюся, що будуть перспективи на краще, — каже Олексій. — Думаю, що підніметься ціна на гуцульську овечу бриндзю і сподіваюся, буде якась підтримка і від держави. Тому що зараз це все на власних плечах, а це труд нелегкий. У вересні на Фестивалі гуцульської бриндзі ми продавали її за 200 гривень за кілограм, але я думаю, що вона мала би коштувати дорожче — 300—400 гривень. Тому що труд у виготовленні бриндзі, у догляді за вівцями — немалий». Та й вівчарити в горах значно важче, ніж на рівнині, адже механіка заготовки сіна для овець відбувається вручну, а не трактором. Тому і молоко і сир гуцульських карпатських вівців — унікальні.

Журналісти ГО «Б’ютифул Карпати», готуючи кожну наступну відеорозповідь, переконують, що насправді потрібно небагато зусиль, аби люди довкола тієї чи іншої ідеї, яка часом лежить на поверхні, почали рухатися, жити і розвивати її. Карпати об’єднують 9 країн, і Юрій Лвак та Ярослав Світлик сподіваються вийти за межі краю і розповідати по цікаві проекти в Україні та за кордоном. Адже непросте життя в горах, любов до рідного краю та, будемо трохи пафосними, вогонь у серці властивий людям незалежно від кордонів.

Зоряна Попович

На фото: ветеринари лікують ведмедю хворий зуб.

Проект «Б’ютифул Карпати» у YouTube.

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат