Визнаю, що грішний…

Наталія Каралкіна 23.03.2012 14:51 СОЦІО

Під час сповіді не шукають компромісу з гріхом, свідомо прагнуть спокути та не відкуплюються від провин грошима.

Сучасна людина значною мірою звикла до задоволення власних потреб. Мобільні та впевнені в собі, ми почуваємося некомфортно за відсутності грошей у кишені, звикаємо до думки, що в цьому світі все купується і продається. Втім, бути багатим, слухатися законів і жити щасливо — зовсім різні речі. Зовнішня досконалість аж ніяк не вказує на досконалість душевну. Нерідко саме в час Великого посту людина пригадує свої життєві помилки, прагне каяття і відпущення гріхів.


Духівники наполягають на частих сповідях. Бо в житті християнина Великий піст є чи не найважливішим періодом, найкращим часом для покаяння. Осягнути зором власне життя, згадати те, чим ви завинили перед Богом та перед людьми — саме з цього має починатися духовне очищення. Щоб збагнути це, можна уважно прочитати десять заповідей та осмислити їх. Якщо ж людина не знає, який вчинок вважати гріхом, як сповідатися, то за порадою можна звернутися не лише до священика, а й до Інтернету. Наразі тут є чимало інформації про найпоширеніші гріхи і способи правильного звільнення від них. Щоправда, усталені норми та брак часу спонукають діяти за усталеною схемою відпущення: за кілька днів перед Великоднем прийти в церкву, під час сповіді розкаятися для власної впевненості, поставити свічку і вже через кілька годин після виходу з храму продовжувати звичне до цього життя. «Слово Бога є конкретною силою, екзорцизмом, який виганяє демонів, — каже отець Роман, священик Греко-католицького Хрестовоздвиженського Кафедрального собору. — Важливо усвідомити, що до сповіді треба підготовлюватися.   Гріх — це потужна деструктивна нищівна сила. Компромісу з гріхом не існує, бо демон знищує людину саме в такий спосіб».

СЛУЖБА «АЛЛО, ЦЕ БОГ?» НЕМОЖЛИВА, ЗАПЕВНЯЮТЬ ДУХІВНИКИ

Можливість виговорити провини по телефону запропонували французи, відкривши «гарячу лінію», з допомогою якої віруючі можуть покаятися у гріхах. З користувачами розмовляють автовідповідачі, тож слухачам пропонують у основному записані молитви. Гроші від телефонних розмов ідуть на благодійність. Зручний сервіс виправдовують можливістю хорошої підготовки до духовної розмови в церкві та задоволенням потреби негайної сповіді.

Зрозуміло, що сьогодні Інтернет і телефон є набагато зручнішими та швидшими засобами спілкування, ніж звичайне листування. Сучасній людині не заборониш розмову зі священиком за допомогою сучасних технологій. До того ж коли духівник перебуває за океаном, то порадитися з ним можна лише в такий спосіб. Втім, справжня сповідь можлива лише в церкві за присутності справжнього, а не віртуального священика. «Католицька церква не дозволяє сповідь і відпущення гріхів через телефон чи Інтернет, оскільки може відбутися маніпулювання. Відомо, що інформація видаленого SMS запам’ятовується ще на 20 років. Тому гріх може вийти назовні, стати відомим не лише священикові та грішникові. Правда про людину має дуже велику силу і таємницю сповіді треба суворо зберігати. Церква проти таких засобів, бо телефон можуть підслуховувати так само, як і зламати пароль вашої електронної скриньки», — каже отець Роман.  

Зраджена таємниця сповіді може морально вдарити по самій людині, яка після цього зневірюється. Страх перед сповіддю береться від того, що демон використовує гріхи, нагадує про них, стверджують духівники. Нічого не прикрашувати і все розповідати — перше правило доброї сповіді. «Лише стовідсоткова правда дає зцілення і очищує душу. Прощення приходить через зізнання. Правдивою є лише та сповідь, після якої відчуваєш благодать. Коли людині прощається гріх, то вона наново входить у цю єдність, комуніо з Господом. Важливо зрозуміти, що Церква складається з двох вимірів: містичного та видимого. Саме тому на святу тайну сповіді людина приходить особисто (церква піклується про цей момент) і визнає свій гріх перед священиком, який представляє церкву, є свідком. Люди, які бояться священика, мають зрозуміти, що він подеколи ще більший грішник, ніж звичайна людина», — коментує священик Ужгородського Кафедрального собору.

Дуже важливим є сам процес називання гріха, його вербалізація. Тому у святій тайні сповіді важлива «матерія», яка є конкретним гріхом. Вміння відчути свій гріх дає тривала підготовка, своєрідна духовна бесіда, яку людина може проводити самостійно або звертатися до інших людей.

ВІДПУСТИТИ ГРІХИ У … ПСИХОЛОГА?

Вміння «розкритися перед Богом» дедалі частіше поступається бажанню розказати гріхи своєму психологові чи психотерапевтові. По-перше, вони не вказують на аморальність, не змушують тримати піст і, по-друге, не спонукають до молитви. Відомо, що в Європі сьогодні невтішна тенденція щодо сповідання. У Німеччині, Італії люди воліють тримати гріхи в собі. «В сучасному світі більш витонченим стає й сам метод гріха. Але по суті, коли сповідав людей у Італії, Ірландії, Америці чи в Ужгороді, то виявляється, що всі ми однакові. Змінюється мова, національність, вік, а гріх не перестає бути гріхом. Це тенета смерті, як сказано у Старому Завіті, те, що знищує людину і завдає їй смерть онтичну», — каже духівник.

ХХ століття відкрило людству диктаторські системи, які спричинили до загостреного відчуття особистості. Зараз людину треба ввічливо попросити, а не просто наказати їй щось зробити. Персоналізм є відповіддю на шукання, ким є особа і чим є гріх по відношенню до цієї особи, стверджує священик Хрестовоздвиженського Кафедрального собору: «Психологія тримається тактики пошуку провини, а не її виправлення. Наприклад, людина розбила вікно. Потім заплатила гроші й виправила помилку. Почуття вини нібито зникає, але в житті нерідко є моменти, які виправити не вдається. Коли від батьків-алкоголіків виростають такі ж діти, повторюючи помилки, то чи можливо компенсувати подібні вчинки? Цю помилку грошима не виправиш. Гріх — це образа Господа Бога як люблячого батька, який дав тобі все, тому гріхи прощає лише Він. Коли ти починаєш ненавидіти іншу людину, то психолог із легкістю пояснить тобі сам механізм дії у психіці. Але жоден спеціаліст не зробить так, що ти перестанеш ненавидіти цю людину, бо зрозуміти і простити — це дві різні речі».

Кажуть, що добрим сповідником є той, хто сам добре сповідається. Це відчувається під час розмови з того, як духівник вислуховує каяття, наскільки допомагає людині розказати про себе правду. Отець Роман каже, що криза віри значною мірою породжена тим, що у сучасному світі люди прагнуть завуалювати каяття, замовчують гріх, бо він звучить несолідно. Саме тому важливо, щоб Церква говорила відверто, називала гріх гріхом, адже Бог прощає у святій тайні сповіді. Психологові не до снаги оновити людину.

«МАТЕРІАЛЬНЕ» ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ — ЦЕ ЯЗИЧНИЦТВО

Нерідко можна почути, що суть правильного життя у вмінні жертвувати грошима чи іншими благами на користь нужденних. Людей зі скриньками в руках, які збирають кошти для сиротинців та онкохворих, біля наших храмів чимало. Релігійність спонукає заможних закарпатців виділяти гроші на будівництво нових церков, реставрацію культових споруд і встановлення меморіальних статуй біля власних будинків. Буває, проїжджаючи селом, чи не в кожному дворі «зустрічаєш» Божу Матір або Ісуса. Хвалебні освячення таких релігійних комплексів теж своєрідний спосіб відпущення гріха, бажання захистити оселю від недоброзичливців. Священик Ужгородського Кафедрального собору каже, що бажання «задобрити» Бога і на знак подяки принести йому жертву починається ще з античних часів: «Це те, що колись говорила міфологія: тварини на землі щасливі, боги на небі щасливі, а людина на землі і нещаслива. В кожному є природна релігійність. Людина розуміє, що центр щастя не в ній. Європейська цивілізація багато взяла від язичництва. Кожен відчуває, що у світі є щось значно сильніше, ніж людина. Коли після Медіоланського едикту у 325 році Костянтин Великий легалізував церкву в Римській імперії, то поганські народи, вливаючись у неї, приносили з собою язичницьке мислення, яке є абсолютно далеким від християнства. Саме тому багато людей досі сприймають Бога як божка, якому треба принести щось у жертву, задобрити даром. І статуї люди ставлять часом із бажання здобути собі охоронництво, такий собі талісман. Вони просто не знають, що Ісус хотів не жертви, а милосердя. У християнстві відносини будуються на тому, що ти дивишся на Бога не як на того, хто може тебе покарати і відповідно нагородити, якщо ти задобрив його, а як на люблячого Отця, який має до тебе велику повагу і любов».

Сприймати випробування як дар радять духівники. Якщо людина усвідомлює це, то починає дивитися на світ зовсім іншими очима. Терпіння не має сенсу лише в язичництві. Отець Роман каже, що ми шукаємо полегшення власних страждань: «Тому сучасна молода людина тікає від свого хреста, хвороби, від усього того, що її вбиває. Вона готова робити навіть евтаназію, тобто з власної волі вкорочувати собі життя, хоча зовсім не має права на це. Варто пам’ятати, що завдяки твоєму терпінню можуть спастися інші люди. Цього не може дати жодна психологія. Знищити потужну силу гріха і наповнити серце благодаттю може лише Бог».  

Не менш важливо усвідомити, що для сповіді й каяття немає чітко визначеного часу доби чи пори року. Великий піст є черговою нагодою для духовного очищення, а потреби з’являються індивідуально. Головне вчасно зрозуміти свою помилку, не побоятися сповіді й розкритися найперше для самого себе перед Господом. Бо навіть найменша провина є провиною — малих гріхів не існує.

Photobucket

Наталія Каралкіна

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат