Молодь на роздоріжжі кордонів: бути тут чи емігрувати

Наталія Каралкіна 17.02.2012 16:31 СОЦІО

Добре там, де нас нема, але й не заперечиш того, що кожен шукає собі вигідне місце під сонцем. Тільки одним достатньо закарпатського світила, а інші прагнуть закордонного.

Результати соціологічного дослідження, яке проводив Інститут демографії, показують тривожні цифри: 56 % молодих українців віком від 16 до 26 років хотіли би виїхати з України. Молодь покидає батьківщину через недолугість соціальної політики, в тому числі й молодіжної. Дослідження підтверджують, що більшість молодих українців віком від 18 до 29 років вважають, що їхньому розвитку перешкоджають несприятливі суспільні умови, перш за все — економічні.

У випадку з Закарпаттям варто розглядати не тільки «відтік мізків», а ще й «відтік робочих рук». Всі ті, хто має найменшу можливість зачепитися за роботу поза Україною, вміло користуються моментами. А подеколи й ціле життя лишають за кордоном. За підсумками III кварталу 2011 року обсяг приватних грошових переказів у Україну з-за кордону становив понад 5 млрд. доларів. Втім, одна справа бути вічним найманцем і зовсім інша — віддавати Європі чи Росії свою розумову діяльність. У такому випадку попитом користуються молоді та енергійні. Вони — активні й свідомі, їх не обманеш політичними гаслами та не підкупиш обіцянками про підвищення прожиткового мінімуму. Тому якщо є можливість — виїжджають за кордон на постійне місце проживання. Ті ж, кого тут тримають виключно людські цінності, «гастролюють» чи розробляють проекти для міжнародного споживача.

Якщо брати до уваги студентство, то обидва найбільші виші області — ЗакДУ та УжНУ — запевняють у можливостях міжнародної співпраці для своїх студентів. Втім, більшість проектів фінансується з кишені охочих побачити закордон чи взяти участь у міжнародному проекті. До «закордонної» співпраці керівництво університетів нерідко відносить і студентські програми обміну «Work and Travel USA», «Au-Pair».

ЗАКАРПАТСЬКА ПЕРСПЕКТИВА І КОРДОНИ

Непогані можливості для виїзду за кордон мають випускники та аспіранти, які вже володіють певним багажем знань та вміють оцінити можливості такого співробітництва. Наприклад, Антоніна Гончарова, випускниця ЗакДУ, пройшовши складний відбір, розпочала роботу у все¬світньо відомій компанії Google. Сьогодні дівчина працює в ірландському офісі компанії. Щоправда, перед цим довелося пройти чимало співбесід, написати резюме, подати список вивчених предметів і оцінок з вишу. Каже, що значно допоміг досвід стажування у США.

В УжНУ також акцентують на міжнародному співробітництві. Перш за все для студентів природничих та інженерно-тех¬ніч¬них спеціальностей. Так, на фізичному факультеті можна пройти непогане стажування за кордоном під час навчання в аспірантурі. Швеція, Франція, Німеччина також охоче приймають закарпатські «мізки» до себе, підписуючи тривалі контракти про співпрацю. Роман Голомб, старший науковий співробітник УжНУ, ще під час навчання в аспірантурі стажувався у Швеції. Сьогодні ж успішно реалізовує себе в міжнародних проектах, які керуються з-за кордону. Каже, що в Європі цінують випускників   технічних, фізико-математичних, хімічних, медичних спеціальностей. «Зрозуміло, що за кордоном є більше можливостей для реалізації. Студентські програми, гранти, стипендії — це завжди пошук для студентів та науковців, можливості для реалізації певних завдань чи ідей. Коли над одним проектом співпрацюють люди з різних країн, то це завжди обмін досвідом», — каже хлопець. Сьогодні він живе в Україні, щодо зміни батьківщини на закордон відповідає невпевнено. Тут його втримують робота, сім’я, друзі, тому в Європу їздить працювати і поки що повертається.

Варто зазначити, що західна система передбачає постійний обмін. Під час навчання в аспірантурі науковці прагнуть поїхати до іншої країни, потрапити у групу, яка працює в подібному напрямку, проходячи там так зване постдок-стажування тривалістю 2 роки. Лише після того вони можуть отримати постійну позицію для роботи у своїй країні. Це добре тим, що, змінюючи наукові групи, країни, ви отримуєте неоціненний досвід. З іншого боку, європейці доволі мобільні. Контракти тривають рік-два, а далі треба шукати нові можливості.

Для учнів загальноосвітніх навчальних закладів області та випускників профтехучилищ можливостей для закордонного навчання, яке б ініціювалося державою, майже немає. «Якщо дитина їде, то виключно на ентузіазмі батьків. Оскільки всі вищі навчальні заклади фінансуються з держбюджету Міністерства освіти, науки, сім’ї, молоді і спорту, то ми можемо надавати підтримку лише через ті програми, які будуть затверджені обласною радою, — каже Михайло Мотильчак, начальник управління освіти і науки Закарпатської ОДА. — З метою підтримки розвитку вищої освіти в нашій області діють дві програми. Перша — Програма сприяння реалізації державної політики в галузі вищої освіти. Вона передбачає створення сприятливих умов студентам-контрактникам для здобуття вищої освіти. Тобто частині малозабезпечених, незахищених категорій громадян управління освіти готове оплатити відсотки для погашення банківських кредитів. Для цього в держбюджеті закладено 250 тисяч гривень. Другою є Програма розвитку регіональної вищої освіти на 2008—2012 роки. У неї ми заклали 370 тис. грн. Вона допомагає надати плату за навчання студентам із числа дітей-сиріт, інвалідів, студентів, батьки яких є інвалідами І або ІІ групи, та дітей із числа сімей, де є п’ять або більше неповнолітніх дітей. Їм ми готові оплатити від 50 до 100 % за навчання на контрактній основі. Ця програма успішно діє вже п’ятий рік. На початку року виші подають нам списки тих, хто підпадає під цю категорію. Оскільки подібні програми ініціюють у межах області, то всі ті, хто хоче реалізувати себе за кордоном, мають подбати про себе самостійно. Якщо ж людина вирішила вчитися не в Україні, то нехай розраховує на свої можливості».

У ЄВРОПІ — ЗА МОБІЛЬНІСТЬ ОСВІТИ, У НАС — БЕЗ ВАРІАНТІВ

Саме в мобільності й полягає суть Болонського навчального процесу, до якого у 2005 році долучилася й Україна. Неодмінною складовою є й взаємне визнання дипломів. Втім, українські дипломи за кордоном поки що визнають, а закордонні в нас — ні. Через процедури захистів та перезатверджень подеколи легше лишитися з європейським дипломом за кордоном, ніж проходити подібні процедури в Україні. Вартість нострифікації (процедура визнання іноземних документів про освіту) триває 80 днів і коштує понад 2 тис. грн.

Михайло Мотильчак стверджує, що на Закарпатті є безліч випадків, коли для визнання закордонного диплома треба проходити процедуру нострифікації. «Наприклад, здобули освіту в Чехії, Словаччині тощо, але в Україні треба пройти нострифікацію. Коли до нас звертаються за допомогою, то направляємо у відповідний заклад, хоча зазвичай власники закордонних дипломів шляхи для реалізації шукають самостійно, тобто їм допомагають одразу в Міністерстві освіти. Там створено відповідну структуру, яка займається процедурою нострифікації документів. Наша вища освіта повинна керуватися стандартами Європейського Союзу, Болонського процесу, тому ми би хотіли, щоб дипломи вищих навчальних закладів відповідали умовам і були визнані у всіх країнах. Поки що залишається сподіватися на прийняття нового закону про вищу освіту чи хоча би його нової редакції».

«Нам далеко до європейського мислення. Не можна видати указ, у якому було б однозначне ствердження про нашу європейськість, адже людей не переорієнтуєш. Чим більше їздиш, тим більше пізнаєш. В Україні насправді немає достатньо грошей для створення відповідних умов. Треба розвивати економіку. Якщо країна нічого не виробляє, то вона нічого і не продає. А якщо в нас переважають юридичні та соціологічні спеціальності, то про яке виробництво може йти мова? » — каже старший науковий співробітник УжНУ Роман Голомб.

Кілька років тому була пропозиція узаконити неможливість виїзду за кордон студентів протягом трьох років після завершення університету з метою уникнення «відтоку мізків» з України. Є ще й такий метод, як заборона залишатися за кордоном після закінчення навчання. Кожний власник європейського або американського диплома зобов’язаний повернутися до України і відпрацювати тут за фахом щонайменше два роки.

«Людині не можна так категорично щось забороняти. Ми ж у вільному світі ніби живемо. Науковець у будь-якому випадку знайде шляхи для реалізації, — розповідає далі Роман Голомб. — Наприклад, нещодавно науковець із Росії став Нобелівським лауреатом. Але премію присудили Англії — країні, в якій він зробив це відкриття. Перебуваючи в Росії, він би навряд чи щось відкрив. Ніхто ж не прив’яже нікого. Краще виїхати кудись, ніж сидіти тут без роботи. В Китаї теж був такий період, коли звідти виїхало багато науковців. Але після їх повернули, створивши відповідні умови для роботи. Людина завжди повернеться на батьківщину, якщо в неї тут з’являться нові можливості. А досвід безцінний. Якщо тут його отримати не можна, то, звичайно, краще виїхати кудись. У Швеції, наприклад, у науковій сфері задіяно приблизно 40 % шведів, всі інші — з-за кордону. У закарпатців є переваги в тому, що тут хоч-не-хоч, закордонне партнерство розвивається. Постійну роботу за кордоном знайти важко. Є багато таких, яким довелося змінити напрямок, перекваліфікуватися. Ніхто ж не дає гарантії, що вас там працевлаштують, так само, як і тут».

Що ж до ситуації на Закарпатті, в управлінні освіти визнають проблему нестачі інженерних кадрів та перенасичення юридичних і економічних спеціальностей. Наприклад, відсоток працевлаштування випускників ПТУ на Закарпатті — 60—70 %.
«Зрозуміло, що це проблема, бо угоди між підприємством, студентом і закладом освіти існують, але не виконуються. Після закінчення навчального року більшість випускників працевлаштовані, але з часом угоди розриваються і молодь продовжує шукати нову роботу. Причини найбанальніші: низька зарплата, відсутність умов для проживання. Цим питанням повинно цікавитися не лише управління освіти, а й управління економіки, служби зайнятості. Щоб визначити, де є вакансії, яких спеціалістів нам не вистачає, а яких забагато. Адже юристам, економістам нема де працювати, а спеціалістів інженерного напрямку бракує. На жаль, із року в рік ця тенденція зберігається, незважаючи на роз’яснювальну роботу серед випускників закладів середньої освіти», — коментує Михайло Мотильчак.

Відсутність можливостей для реалізації стимулює молодь до пошуків кращого життя, нерідко саме за кордоном. Хоча там вистачає «своїх рук». І незважаючи на те, що «українські мізки» поза батьківщиною користуються популярністю, найчастіше диплом науковця замінює робота офіціанта, прибиральника та няні. Кар’єрного зростання, звісно, не доб’єшся, зате проживеш не на соціальному мінімумі. Втім, кожному — своє. І перш ніж пакувати валізи на виїзд за кордон, добре зважте всі «за» і «проти». Можливо, колись і тут буде краще, але вас тут уже не буде.

***

ОПИТУВАННЯ
Для чого українцям вища освіта


81,7 % громадян України вважають, що держава повинна забезпечувати випускників вищих на⬬чальних закладів першим місцем роботи. Про це свідчать результати телефонного опитування, проведеного Інститутом Горшеніна. Не бачать необхідності в гарантуванні випускникам першого місця роботи 12,8 % опитаних, а 5,5 % було важко відповісти на   запитання.

76,4 % респондентів вважають, що для молодого фахівця при працевлаштуванні на перше місце роботи повинні бути передбачені пільги. При цьому кожен п’ятий опитаний (19,3 %) так не вважає, а 4,3 % було важко відповісти на це запитання.

Крім того, згідно з опитуванням, більшість громадян України (68,8 %)
переконані, що сьогодні молода людина не може одержати доброї роботи без досвіду роботи. При цьому чверть респондентів (23,9 %)
вважають, що це можливо, а 7,3 % було важко відповісти на   запитання.

На думку українців, щоб влаштуватися на гарну роботу, молодій людині перш за все необхідна доб¬ра освіта — такий варіант відповіді вибрали 42,2 % опитаних. Також для гарного працевлаштування необхідні професійні знання (28,1 %), ініціативність, активність, бажання працювати (24,3 %), досвід роботи (22,4 %), протекція (21,7 %). Вважають, що для гарного працевлаштування важлива працездатність молодої людини, 18,2 % опитаних, а 11,9 % вважають, що має значення приємна зовнішність претендента. При цьому кожен десятий громадянин України (9,5 %) висловив думку, що для гарного працевлаштування необхідні гроші на хабар. Не змогли відповісти на запитання 4,3 % респондентів.

42,4 % українців вважають, що сьогодні вища освіта необхідна людині для гарного працевлаштування. Близько третини опитаних вважають, що навчання у вузі потрібне для отримання знань за фахом (33,7 %), а також для кар’єрного росту (30,4 %). На думку кожного п’ятого респондента (20,2 %), до вишу слід вступати для того, щоб уникнути служби в армії. Вважають, що здобувати вищу освіту людині необхідно: для розширення свого кругозору — 18,1 % респондентів, для підняття свого соціального статусу — 15,4 %, бо сьогодні так прийнято — 13,8 % опитаних. Не змогли відповісти на запитання 5,3 % респондентів.

Наталія Каралкіна

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат