ДРУКУВАТИ



Ювілей. Срібні медалі для Срібної Землі
18.12.2017, 15:12
Цього року минає 45 років (1972 р.), як ФК «Говерла» Ужгород вперше в історії крайового футболу добився найвищого злету, виборовши срібні медалі у першості СРСР (2–га ліга, клас «А», Українська зона).

Спортивний шлях ужгородської «Говерли» («Спартак», «Верховина» та «Закарпаття») не завжди був усипаний трояндами. Був сезон блискучих виступів: до Ужгорода привезли тричі золоті медалі чемпіонату УРСР (1946, 1950 та 1953 рр.) та Кубок Республіки (1950 р.) серед команд колективів фізкультури. Але були і «важкі роки», коли ужгородці у різних лігах «квартирували» на нижніх поверхах турнірної таблиці. Але відрадно, кожен раз при невдачах вони знаходили сили для боротьби, і їм вдавалося з честю виходити з важких ситуацій. А у 2016 році наша команда взагалі зникла з футбольної карти України. Це був удар для усіх любителів «гри мільйонів» краю, висловлюючись боксерським терміном, нижче поясу. Сумно, що у такому футбольному регіоні комусь таки вдалося поховати професіональний футбол. Це — трагедія для футбольного краю, який дав країні таких знаних гравців: Г. Калочаї, О. Бокшай, Д. Товт, М. Коман, Й. Сабо, Й. Беца, В. Турянчик, С. Решко, В. Рац, І. Яремчук, В. Пасулько, І. Гецко, Ф. та В. Медвіді, А. Гаваші, І. Диковець, М. Форкаш, І. Секеч, І, Шандор, Ю. Чирков, Т. Пфайфер, С. Варга, М. Тимчак, В. Пінковський, Й. Бордаш, І. Шопа, В. Кобін, М. Бобаль-мол., М. Бундаш…

Тріумф ФК «Говерла» сезону-72

В одній із затишних і гамірних «забігайлівок», що напроти ужгородського готельного комплексу «Закарпаття», минулої суботи зібралися ті, які безпосередньо причетні до цієї історичної події: капітан команди Т. Пфайфер, кращий голеадор за всю історію крайового футболу М. Русин, вправний форвард М. Тимчак та екс-стопер ужгородців С. Войтко, а також автор цих рядків В. Гаджега.

— Тимчак: Тоді у нас були свої традиції, свій почерк, своя манера гри. У нас завжди була висока індивідуальна техніка і, як наслідок цього, різноманітна тактична побудова. У нас на полі був монолітний колектив в якому грали виключно закарпатці, а диригував цим ансамблем теж наш земляк, екс-форвард і кращий бомбардир київського «Динамо» (1950 рік) Дезидерій Товт. Легіонерами, тобто із інших областей, у нас були лише два воротарі, два Віктори — Грушко та Дубіно, а ще ужгородець Іван Ковач. У команді виросло багато талановитих футболістів, що не раз входили до складу збірної України. Я хочу назвати їх імена: С. Варга, Т. Пфайфер, І. Вернер, В. Медвідь, Ю. Чирков, Й. Бордаш, І. Качур…

— І, звичайно, М. Тимчак.

— (сміється) До речі, я за збірну відіграв більше трьох років. І було таке положення, що гравець, який провів у складі збірної УРСР не менше трьох років, йому присвоювали звання «Майстер спорту СРСР» з футболу. Але саме того року, коли я завершував виступати за збірну Республіки, відмінили це положення. Я та багато моїх партнерів по збірній так і не отримали омріяного значка.

— А як Ви розпочали історичний сезон-72? Це запитання адресую С. Войтку.

— Войтко: У той період календар був складений так, що команди вдома грали по дві, а то й три-чотири ігри підряд, а потім стільки ж — на виїзді. Перші чотири тури ми розпочали на рідному стадіоні й здобули сім очок із 8 можливих. Із виїзного турне привезли лише 4 очок, тобто два матчі виграли і стільки ж програли. Перше коло ми завершили на 10-му місці з 24 команд, а ось у другому ми розігралися не на жарт і фінішували на другій позиції у підсумковій турнірній таблиці. Мало того, після нього ми провели товариський матч із «срібними» призерами чемпіонату СРСР — київськими динамівцями і виграли принциповий товариський поєдинок із рахунком 4:0. А за киян у той період грали такі гранди вітчизняного футболу: Євген Рудаков, наші земляки Федір Медвідь та Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Вадим Соснихін, Володимир Трошкін, Володимир Мунтян, Віктор Колотов, Володимир Веремеєв, Олег Блохін.

— Який був середній вік у гравців ФК «Говерла-72?.

— Пфайфер (капітан команди, форвард): Я із Степаном Варгою уже були ветеранами (сміється). Нам у 1972 році виповнилося по 30 років. Капітан команди Олександр Поллак, який тепер проживає у Харкові, а сам родом із Берегівщини, мав 28 років, а Володимир Пінковський, на жаль, його уже нема серед нас — 27. А до складу «основи» входили переважно хлопці, які мали 25-26 років. Ось тут за «круглим столом» сидять наш кращий голеадор за всю історію крайового футболу Микола Русин, теж забивний форвард Микола Тимчак та стопер Степан Войтко. Важко називати прізвища тих, кого уже нема серед нас: Вася Медвідь, Юра Чирков, Йосиф Вагань, Володя Пінковський, а також 23-річні Степан Гаджа та Йосип Бордаш, які тепер проживають у нашому обласному центрі. Степан Варга, Іван Вернер та Іван Качур проживають у Мукачеві, Микола Шевченко у Великому Березному. На зустріч вони не прийшли, а про причини не хочеться говорити. Та й самі про них догадуєтеся. Щодо Юрія Чиркова. Йому 22 грудня, тобто цієї п’ятниці, виповнилося б 70 років. А наступного дня, 23 грудня, у його рідному селищі Королево, що на Виноградівщині, пройде традиційний «Меморіал пам’яті…». Організатори — місцеві цінителі «гри мільйонів» Віктор Попович, Іван Зеленяк, Микола Гріга, екс-гравець ФК «Говерла» Ужгород та народний депутат України Сергій Чейпеш та інші.

— Миколо Івановичу, звертаюся до кращого бомбардира ФК «Говерла-72» Русина, який у цьому сезоні у ворота суперників «відвантажив» 21 м’яч, який гол або календарний матч найбільш Вам запам’ятався?

— Русин: Кожен матч по–своєму цікавий. Але найбільше запам’яталися ті, учасниками яких були лідери. Це, зокрема, івано–франківський «Спартак», який у підсумку став переможцем 2–ої ліги (Українська зона), ФК «Таврія» Сімферополь та ФК «Суднобудівник» Миколаїв. До речі, за останню команду грав наш земляк Іштван Секеч. У 1972 році я став кращим бомбардиром ужгородців, а команда була удостоєна «Рубінового кубка». Цим трофеєм нагороджували футбольний колектив, який протягом сезону забив найбільше голів. На знімку я його тримаю над головою, а поруч зі мною стоять Степан Войтко та Володимир Пінковський.

— До речі, Ви за закарпатські команди майстрів («Карпати» Мукачево та «Говерла» Ужгород — Авт.) забили найбільше голів — 114. Чи є у Вашому бомбардирському арсеналі хет-трики чи покери?

— Русин: Звичайно. Правда, єдиний покер у складі команди майстрів я забив у 1973 році (у цьому сезоні у складі «Говерли» М. Русин провів рекордну кількість м’ячів — 28! — В. Г.). Це був домашній календарний матч між ФК «Говерла» та ФК «Кривбас» Кривий Ріг. Ми виграли від гостей з хокейним рахунком 6:2. Чотири голи з шести у ворота суперників забив я.

— Миколо Юрійовичу, а хто тоді у Вашій команді був лікарем та водієм автобуса на якому команда їздила на виїзні матчі?

— Тимчак: Лікарем у нас був Володимир Солодов. Гарний спеціаліст і чудова людина. А щодо наших поїздок, то про них краще не згадувати. У нас був автобус «ПАЗ» на якому водієм працював Оттіло Метейдес. Пригадую, як ми добиралися до Севастополя. У дорозі були 51 годину. У Кишиневі вирішили подивитися календарний матч Першої ліги між господарями (ФК «Молдова» Кишинів) та ФК «Локомотив» Москва. До речі, у «залізничників» у воротах стояв наш земляк із Мукачева Золтан Мілес. Він тоді у москвичів був не лише головним стражем воріт, але й капітаном команди. А ось завжди проживали у кращих готелях міста, де грали свої офіційні матчі. У готельному номері здебільшого був із Василем Медвідем, а Микола Русин із Юрієм Чирковим або Йосипом Бордашем.

— Томаше Йосиповичу, що можете сказати про тренерський склад «Говерли»?

— Пфайфер: Головний тренер Дезидерій Товт, начальник команди Олександр Малець та тренер Іван Пажо — це люди, які досконало знали свою справу і свої обов’язки й виконували їх на совість. Такого підходу до будь–якої справи вони вимагали і від своїх підлеглих.

— Про що ще хотіли б сказати?

— Пфайфер: В області про художників, скульпторів, письменників згадують час від часу. Ось і нещодавно в обласному центрі відкрили меморіальну дошку народному художникові України Василю Свиді. В області діють меморіальний будинок–музей Коцки, художній музей імені Бокшая, історико-етнографічний музей Івана Ольбрахта у Колочаві, будинок-музей народного художника України Федора Манайла. Цей перелік можна продовжити.

— Автор: Дійсно, цього ми не можемо сказати про нашу спортивну галузь. Я більш ніж упевнений, що наш край найбільше знають саме через наших прославлених футболістів, тенісистів, фехтувальників, гандболістів, богатирів, баскетболістів, волейболістів, важкоатлетів, гірськолижників тощо. Уже більше півстоліття ведеться мова про відкриття в Ужгороді «Музею спортивної слави Закарпаття». Це питання свого часу ще піднімали Василь Федак, Павло Фітас, Петро Крайняниця, Василь Драга й багато інших знаних людей в області. Пройшло три роки, як сесія обласної ради прийняла відповідне рішення, а облдержадміністрація підтримала його і запропонувала опрацювати фахівцями та керівниками відповідних обласних спортивних організацій щодо відкриття даного музею. Однак, до цієї проблеми з бородою у спортивних чиновників не доходять руки. Чому?

— Войтко: Ось у такому музеї ми могли і сьогодні зустрітися. Ще раз оглянути фотографії, потримати у руках м’ячі з якими колись грали, приміряти бутси, а то доводиться нам зустрічатися у забігайлівці.

— Русин: Якби був такий музей, я б радістю віддав свої старі бутси в яких забив не один гол. Крім того, мій син і теж Микола має цікаві матеріали, які він здобув на чемпіонаті світу та Європи, де у складі «молодіжки» СРСР ще з одним мукачівцем Анатолієм Мущинкою стали срібними призерами Старого світу та чемпіонами Планети. А сам головний трофей їм вручив «король футболу» Пеле.

— Тимчак: Вірю, що і музей буде створений, і наша «Говерла» виступатиме серед команд майстрів. Та й до наших ветеранів, яким свого часу аплодували у багатьох куточках країни, Європи та світу, які принесли славу Срібній Землі, державні мужі Закарпаття таки повернуться обличчям.

— Автор: Кротон і Калочаї, Копча і Беца, Медвідь і Гецко-Лобова, Сабо і Білак, Турянчик і Станкович, Диковець і Мозер, Гаваші й Гагер, Рац й Крочко, Єгоров і Титова, Скрябін і Гецко… Вдумаймося у прізвища цих наших земляків. Вони зробили для нашого краю дуже багато. А що ми для них у свою чергу зробили? У кінці речення ставлю знак запитання та ще 7 знаків окликів.

Василь Гаджега, голова обласного відділення Асоціації спортивних журналістів України.

2013 рік. Юрій Чирков (зліва) та його односельчанин Сергій Чейпеш, який свого часу теж виступав у складі ФК «Говерла» Ужгород.

2012 рік. Ужгородський магазин «Спортовари», що на вул. Корятовича. У центрі — його власник Юрій Чирков та партнери по ФК «Говерла» С. Войтко (зліва) та М. Тимчак.

Ці фотографії з архіву автора уже давно повинні були бути надбанням народного музею.




© Закарпатський інформаційний тижневик "Р.І.О."